Home » Українські твори для середніх класів » Твір-опис місцевості

Твір-опис місцевості

Моя вулиця

План

I.        Моя вулиця — найдорожче місце.

II.      Загальний вигляд вулиці:

1.  Історія забудови.

2.  Житлові будинки.

3.  Державні установи та громадські заклади.

4.  Моя школа.

III.  Я люблю свою вулицю.

У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.

Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.

Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». Їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.

Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків — моя школа.

Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.

Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.

Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів’ялого листя.

Рідна домівка

План

I.        Там, де пройшло дитинство.

II.      Острівець краси і гармонії.

1.  Квітуче подвір’я.

2.  Бузковий цвіт дитинства.

3.  Старий сад.

4.  Минуле не повертається.

III.  Залишивши часточку себе.

Згадуючи дитинство, проймаєшся дивними відчуттями. Якось щемно стає у грудях, коли згадуєш подвір’я, на якому зробив перші кроки. Невелике, затишне, повите виноградною лозою, воно ледве пропускало сонячні промені. Улітку захищало від спеки, взимку — від сніговіїв. Восени падолист застеляв землю пухким килимом, на якому бурюкалися ми, діти. А піднімеш голову вгору — налиті кетяги винограду. Ледь прибиті ранковою памороззю, яка стікала вдень прозорою краплею, виноградні грона здавалися прозорими, навіть насіння проступало крізь блідо-рожеву оболоночку і манило дитячу уяву. Тоді татко брав мене на руки, підіймав угору і я діставав губами стиглі виноградинки. А на дверях, притулившись до одвірка, стояла мама й удавано сердилася, побачивши моє замурзане личко. А потім ми всі весело сміялись. Навесні батько обрізав лозу — і подвір’я світлішало, щоб уже в травні зазеленіти знов.

Наш будинок був розташований на околиці селища й одним боком дивився на байрак. А на іншому боці яру височіли багатоповерхові будинки. Наш невеликий провулочок складався з одноповерхових будиночків приватної забудови і був невеличким острівцем краси і гармонії посеред великого гамірного міста.

Нашій сім’ї належала одна частина будиночка, з іншого боку височів сусідський паркан. Бабуся вважала, що цей паркан псує красу, і засаджувала його плетючими квітами. Коли зацвітала червона красоля та різнокольорові чашечки кручених паничів — паркан зникав, перетворюючись на барвистий яскравий килим.

Невеличкий штахетник огороджував бабусин палісадник перед вікнами від вулиці. Чого там тільки не було! Квіти змінювалися залежно від сезону, наповнюючи подвір’я пахощами літа, але бабусиною гордістю завжди вважалися троянди. Вона вирощувала їх із пагінців, захищала від негоди, а коли вони зацвітали — не могла намилуватися ними. А одного разу вона виростила троянду-плетючку, колючу-колючу, але невимовно прекрасну.

Мені найдужче подобався білий бузок, який ріс під вікном моєї кімнати. Бабуся посадила його на честь мого народження, але він обігнав мене в рості. Щороку на День Перемоги ми з бабусею ламали бузок і йшли до Меморіалу Слави. Бабуся підіймала мене на руки, і я клав білий букет до вічного вогню. А повертаючись додому, я бачив, як біліли бузкові квіти на фоні червоного цегляного будинку і ледь торкалися мого вікна.

Навесні наш будинок змінювався, бо змінювався сад за ним. Спочатку він вирував білою завірюхою яблуневого і вишневого цвіту, трохи згодом потопав у зелені, а ще пізніше — у багрянці налитого плоду. Невеличкі віконця блищали чистими шибками, що зоріли і вабили різним теплом.

Звідти я пішов у перший клас, а коли батьки одержали квартиру у багатоповерховому будинку в іншому районі міста, я відмовився з ними переїжджати, залишившись жити у бабусі.

А тепер, коли бабусі не стало, я ходжу до школи в новому районі, де живуть мої батьки. Мені подобається і мій дім, і нова школа, і мої нові друзі. Але там, в старому районі, залишилося не тільки моє дитинство, а й часточка мене самого. Іноді навіть уявляю, що відчиняю хвіртку, а там на порозі стоїть бабуся і чекає на мене. Знаю, що чудес не буває, що минуле не повертається. Але в серці на все життя залишаться спогади про старенький чепурний будиночок, огорнений серпанком саду,— моя рідна домівка.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (22 votes, average: 4,23 out of 5)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: