Home » Українські твори для середніх класів » Твір-опис процесу праці

Твір-опис процесу праці

Сімейний звичай
У нашій сім’ї існує давній звичай: кожна жінка повинна вишити рушник своїм дітям. Я часто милуюся вишиванками, що залишилися від моїх прабабусь.

Для мене мама теж вишивала рушник. А я, затамувавши подих, спостерігала за цим дійством. Голка швидко миготіла в матусиних руках. А до різнокольорових ниток, які ненька вміло вплітала у візерунок, додавалися ще й промінчики сонця, що заглядало у вікно, біля якого зазвичай майструвала мама. Край рушничка вона оздоблювала червоними смужками, а посередині зацвітали на полотні дивовижної краси квіти. І обов’язково при цьому линула пісня. Мама говорила, що рушника без пісні не можна вишити.
Мені ставало так спокійно і затишно. Зрозуміла, що разом з рушниками до мене перейдуть у спадок безмежна любов та пам’ять моєї родини.

Хліб
Кожен з нас у дитинстві, наслідуючи дорослих, граючись, виконував якісь господарські справи. І ми з подругами нерідко «випікали хліб». Замішували з піску тісто, робили з нього палянички, клали їх на подорожникові листи й «випікали» на сонці.
Але одного разу в селі я спостерігала цікаве дійство народження паляниці. Це був давній обряд. Зачинок робили у четверговий вечір. «Хліб,- говорила бабуся,- треба пекти в жіночий день. Найкраще він удається в п’ятницю». За давнім звичаєм у цей час не можна сваритися і лаятися, бо інакше хліб не вийде.
Руками бабуся виплескувала круглу, наче сонце, хлібину. Потім клала її на рушник. Згодом на ясенову лопату клався капустяний листок, притрушувався борошном і лише тоді на нього можна було класти хлібину. Бабуся швидко перекладала паляницю в гарячу утробу печі. Виходити з хати і рипати дверима не можна було, бо хліб зглевкотіє.
А ще чудесніше дійство – витягання хліба з печі. Бабуся зважувала його на руці: якщо важкуватий – ще не пора виймати. А коли від легкого постуку спід паляниці відгукнеться передзвоном, то можна виймати з печі рум’яні палянички.
Кожен буханець треба було видмухати, зскребти скоринку від залишків капустяного листя.
Лише побачивши обряд, я зрозуміла, чому хліб вважається святинею. Недаремно людина просить у Бога: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні», бо хліб – усьому голова.

Підготовка до виставки
Мій друг Василько ще в третьому класі захопився випилюванням фігурок з дерева. А навчив його батько. Я теж зацікавився, думав, що швидко така краса робиться. Але не все так видалося легко.
Спочатку треба знайти відповідну дощечку, нанести на неї малюнок, що сподобався. Потім помалу за допомогою пилки зменшувати об’єм дощечки. Для цього береться найтонша пилочка, обводиться по ескізу. Ось і готовий каркас іграшки.
Необхідно подбати про краї виробу, обробити їх так, щоб вони стали гладенькими. Потім іграшка розмальовується фарбами і покривається лаком. Новий виріб з дерева в колекції готовий.
Незабаром я досягну такої ж майстерності, як і Василько. І кількість іграшок у колекції буде значно збільшена до шкільної виставки виробів з дерева.

Вишиванка

Вишивана сорочка — улюблений одяг кожної українки. Вони прикрашали сорочку магічними знаками сонця, поля, води. Вважалося, що ці символи відводять від людини хвороби і нещастя. І сама тканина сорочки, і вишивка, і колір ниток мали чарівну силу.

Для вишивання потрібні нитки «муліне». Їх слід спочатку проварити із сіллю, щоб вони не линяли. Потім нитки слід гарненько прополоскати й висушити.

Найлегше вишивати на канві, бо на цій цупкій тканині плетиво ниток утворює маленькі й великі дірочки. Потрібно порахувати, скільки клітинок займе орнамент у ширину і, накинувши з кожного краю по чотири клітинки, відрізати шматок канви.

Втягнувши нитку у голку, можна братися до вишивання. Вколювати нитку потрібно у велику дірочку канви і виколювати нижче у дірочку так, щоб зверху утворився косий стібок. Це буде півхрестик. Коли зробити такі самі стібки назад по тих же проколах, косі стібки ляжуть в іншому напрямку і утворять хрестики.

Я вдячна бабусі за її науку, за те, що відкрила мені таємниці вишивки.

Професія мого тата

Здійснилася моя давня мрія. Нещодавно я побував у тата на заводі. Мій батько слюсар-оператор, працює у технічному відділі програмної обробки.

Ось тато приніс перфострічку з програмою-завданням для верстата. Перфострічка — це креслення деталі, перекладене на мову чисел. Тато

швидко переписав програму-завдання в пам’ять верстата, який відразу ж зашелестів мотором і притягнув до себе робочий стіл-палету із складнющою деталлю. Моргнувши лампою, верстат висвітив на пульті стрункі ряди цифр. Потім потягнувся вгору, вибрав потрібний інструмент і переніс його у шпиндель. Із неголосним дзижчанням шпиндель увійшов до горловини деталі і почав свердлити. На екран висипалися все нові й нові стовпчики цифр. Це верстат розповідав, що й як він робить. Тато зосереджено вичитував цифри, слідкуючи за роботою верстата. Деталі, що виготовляються, настільки складні, що вручну їх і перевірити неможливо.

Побувавши на заводі, я зрозумів, як багато треба вміти і знати, щоб працювати з найсучаснішими верстатами.

Моя берізка

Щодня я прокидаюсь від легенького постукування у вікно. Це будить мене красуня-берізка, струнка, висока, білокора.

Я пригадую, як одного весняного ранку дідусь приніс маленький саджанець із зламаними гілками. Зібравши інструмент, дідусь почав розмічати місце для ями, а я замішував у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом почав копати яму. Коли вона була готова, я, зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку. Потім почав закидати її, а дідусь ніжно підтримував берізку, легенько підтрушуючи. Зробили красиву луночку, полили деревце. Я щодня бігав до своєї берізки, доглядав, поливав. І вона прийнялася, зашуміла листочками.

Моє деревце — це радість і краса, це гарний настрій і задоволення від праці.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (10 votes, average: 3,70 out of 5)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: