Твір-опис тварин та окремих предметів

Шпак
Був теплий осінній день. Мені подобалося спостерігати за сонячним промінчиком. Ось він ковзнув по дереву і гайда бавитися – стрибати зверху-донизу, знизу-догори. Аж раптом під ще зеленим листячком деревця я помітив яскраву плямочку, яка на сонечку переливалася всіма кольорами веселки.

Придивившись уважніше, я зрозумів, що то на гілочці сидить шпак. Весь чорного кольору, але пір’я в нього було блискучим. Птах ніби оперезаний строкатою стрічкою. Міцний дзьоб надавав йому дуже поважного вигляду. Недарма люди

називають його мудрим птахом і навесні майструють шпаківні.

Він здався мені заклопотаним і серйозним. Це й не дивно, бо попереду його чекає нелегке випробування – відльот у теплі краї. Мабуть, тому його чорненькі намистинки-очі були сумними, бо тяжко залишати рідні місця аж до наступної весни.

Білочка
Я полюбляю гуляти лісом. Там так затишно, прекрасно. А скільки несподіванок зустрічає тебе на кожному кроці!

Одного разу я помітила між гілками дерева руденьку красуню-білочку. Вона не хотіла спускатися нижче, боялася людини.Спостерігаючи за твариною, я милувалася її руденьким хутром, кінчики

якого були значно світлішими. Пухнастий хвостик був темнішого кольору, а на кінчику його хутро було білим, наче хто вмочив у сметану. Гострі вушка із китичками кумедно здригалися від кожного різкого руху білочки. А маленькі оченята, наче дві горошинки, з довірою дивилися на мене.
Руденька (так я назвала білочку) швидко звикла до моєї присутності. Обережно спустилася на землю і похапцем взяла з моїх рук горішки. Обхопивши їх лапками, хутенько почала із задоволенням їсти.
Коли є час, я поспішаю до лісу, до своєї доброї знайомої білочки.

Дуб
Росте на лісовій галявині розложистий красень-дуб. Міцний, високий, він повільно похитує різьбленим листям від ніжного подиху вітру.
У давнину слов’яни вважали, що дубові гаї є житлами богів. Тому кремезні дерева заборонялося вирубувати, їх турботливо обгороджували.
З давніх-давен дуб вірно служив людям. З його міцної деревини виготовляли домашнє начиння, будували фортеці, житла. Кора використовувалася для вичинки шкір, а листя давало гарні фарби.
Існував навіть звичай: на відзнаку народження хлопчика садили біля хати молоденький дубочок.
Рости і красуйся, лісовий велетню, даруючи людям радість!

Лелека
Своєрідним символом України є лелека. У народі говорять: двір, де є гніздо лелеки, вважається щасливим, село, де є хоч одне гніздо лелеки, обходять стороною «великі хмари з бурею».
Існує легенда про цього незвичайного птаха. Колись давно люди знайшли лелеку з поламаними крилами, вилікували. Птах хоч і одужав, але літати вже не міг, тому й жив серед людей.
Якось на селі трапилася велика пожежа. Лелека, рятуючи від вогню малих дітей господаря, обпік свої довгі ноги, забруднив сажою крила.
Ось тому лелека має червоний ніс, довгі червоні ноги і чорні кінці крил.

Птах миру
На міжнародній емблемі миру, яку створив відомий художник Пабло Пікассо, зображений білий голуб із маслиновою гілкою в дзьобі. Птах символізує прагнення всіх народів планети жити без воєн, у дружбі та злагоді.
З давніх-давен в українських оселях часто зображували голубів серед квітів на печі, рушниках. Вони були оберегами від пожежі. Люди вірили: у кого в оселі є голуб, того супроводжуватимуть у житті успіх, щастя.
Ці птахи й зараз є символом любові й ніжності. Тому люди з турботою ставляться до птахів сіро-голубуватого забарвлення, сподіваючись на добро й мир на планеті.

Соняшник
Серпень називають у народі вершиною літа. Зріють хліба. Під променем гарячого сонця посвітлішали поля.
Король серпневого поля – соняшник. Це посланець сонця. Його знайдеш усюди: на полі, у городі, на подвір’ї.
Соняшник, мабуть, єдина квітка, що поєднує в собі красу і користь. Рівна, висока, з сумно нахиленою набік яскраво-жовтою голівкою.
А якщо зазирнути під пелюстки, то побачиш чорні клітинки. Саме ці | маленькі клітинки і приносять стільки користі людині.
Соняшники піднялися над землею і своїм ласкавим полум’ям наче тебе зігрівають, окрилюють, підносять.

Нагідки (календула)
Нагідки лікарські – однорічна рослина зі своєрідним запахом. Стебло прямостояче, гіллясте, 20-50 см заввишки, покрите жорстким волоссям. Листя почергове, що густо одягає стебло; нижнє листя широколопатчасте, верхні – подовжені або широколанцетовидні, сидячі. Квітки найчастіше жовтогарячі, рідше жовтогарячо-червоні, зібрані у великі одиночні кошики на верхів’ях стебла та гілля.

Нагідки (публіцистичний стиль)
Ця красива декоративна рослина з яскравими веселими квітами й світло-зеленим соковитим листям прийшла до нас з півдня Європи ще з середньовічних часів. Вона добре прижилася, самостійно розсівається на городах і ціле літо прикрашає їх. Колись ця рослина була дуже модною у Франції і вважалася рідкісною. В одному з парків Парижа є скульптура Маргарити з нагідкою в руці.
Українська назва нагідок походить від слова ніготь. На ніготь схожі зернята квітки. Латинська назва нагідок – «календула» – означає «перший день місяця», бо у себе на батьківщині нагідки цвіли протягом року і кожний початок місяця (календа) заставав їх розквітлими.
(За А. Коваль)

Нагідка – чудодійна квітка (художній опис)
Вранці сонечко торкається своїми ніжними промінчиками-руками чудових жовтогарячих квіток, що ростуть на нашому подвір’ї. Називаються ці незвичайні рослини нагідками. Це, мабуть, тому, що їхнє зернятко нагадує ніготь. Частенько у мене виникало питання: «Чому я ніколи не бачила цих квітів у вазоні в кімнаті?»
Бабуся розповіла, що колись ці рослини вирощували як кві-ти-окраси, але згодом люди дізналися про їхні цілющі властивості, й стала ця рослина лікарем-рятівником від багатьох хвороб. «Що ж,- вирішила я,- корисніше вирощувати чудодійні квіти, щоб завжди мати під рукою жовтогарячу рослину-лікаря».

Осика (науковий опис)
Осика – дерево з колоновидним стовбуром, зеленою або зелено-сіруватою корою, округлим листям на довгих сплюснутих черешках. Тичинкові квітки зібрані у темно-сірі колоски. У маточних суцвіттях зав’язується дрібне, жовтувато-біле чи сірувате насіння, яке за один-три місяці втрачає схожість.
Дерево іноді сягає 35 метрів заввишки.
Віковічний шелест осики
Кожне дерево має свої, властиві тільки йому ознаки. Дуб вважається кремезним, могутнім, міцним; берізка – білокорою красунею; верба – золотокосим символом України; клен – широколистим
легінем.
А от до завжди тримтячого деревця осики ставлення людей неоднозначне. Вони то милуються зеленуватим колоновидним прямим стовбуром, міцним лапатим гіллям із тремтливим жорстким листям, білуватим з одного боку, а то переказують з вуст в уста таку легенду про незвичайне дерево.
Коли Ісуса переслідували посіпаки, він хотів сховатися під осикою. Але листя видало Спасителя. Через це і мусить тепер дерево тремтіти все життя. Але й позитивне ставлення до осики збереглося. Є народне повір’я ще з часів раннього християнства, що осиковий хрест захищає людину від нечистої сили. Прислухаючись до шелесту осики, пізнаємо сокровенні таїни довкілля.

Липа
Біля нашого будинку росте липа. У червні-липні дерево вкривається напівзонтиками запашних жовтуватих суцвіть. У кожному -три-п’ять квіток з приквітками.
У давнину липень називали липцем. Назва укоренилася в українській мові.
Один з найпоширеніших у нашій країні видів – липа серцелиста. Завдяки широкому листу вона у два-три рази більше виділяє кисню, ніж інші породи.

Троянда (науковий опис)
Троянда – рослина з різноманітною будовою квіток, суцвіть, плодів, листків. Квітколоже має тенденцію до розростання. Квітки циклічні, з подвійною, п’ятичленною оцвітиною, тичинок багато, розташовані по колу (кількість їх кратна 5), маточка одна або кілька. Плоди – кістянки, горішки, часто несправжні або збірні.
(З довідника)

Цариця квітів
У народі троянду називають царицею квітів. У ній поєднана краса та слава, печаль і мучеництво, любов і ненависть, всепрощення й гордощі.
Тримаю в руці червону квіточку з ніжними оксамитовими пелюстками з тонким ніжним ароматом. Поряд з красою бутона троянди – гілки із гострими колючками, які ніби захищають квітку від передчасної смерті.
За міфами стародавньої Греції, в садах богині Афродіти цвіли тисячі троянд. А червоний колір квітів – то краплі крові з ніг богині, яка, шукаючи убитого Адоніса, поколола їх колючками.
Українцями квітка здавна шанувалася й символізувала нескінченність духу, милосердя, процвітання, красу. У неперевершених зразках усної народної творчості можна зустріти ще й такі назви рослини, як ружа, рожа.
Царівна квітів уже не одне століття чарує людей гордовитою красою, даруючи щастя спілкування зі скарбами матінки-природи.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(7 votes, average: 3,57 out of 5)


Твір-опис тварин та окремих предметів