Июл
31

Твір-оповідання на основі почутого

admin

«Полонез» Огінського

Із моря дмухнув холодний вітер, пронизуючи до самих кісток. Весна видалася холодною. Дрібний дощ швидше нагадував осінь, аніж весну. Сіре небо зливалося з сірим пінявим морем, сірими скелями, сірими шинелями. Оце так південь!

У Керчі майже не було дерев, а ті, що і були, вже давно порубано на дрова. А тепла все не було, весна затримувалась. Бійці грілися біля вимочених у солярці цеглин, які були за грубку. Попереду ще запеклі бої за звільнення Криму, треба триматися. Особливо важко було пораненим. Авіація довго не присилала транспорту для їхнього перебазування в тил. Не вистачало їжі, але найбільше докучала нестача тепла.

Наказ був коротким: знайти дрова.

На завдання вирушили вп’ятьох. Молоді і дужі, стрункі як кипариси, бійці пригиналися до землі, щоб залишитися непомітними. Треба було дійти до двоповерхового будиночка, що притулився в скелях — єдиного ще необстеженого ними об’єкта. Можливо, там залишились які-небудь дрова: вікна, двері, меблі, словом, те, що добре горить.

До будинку дістались нескоро — фашисти стріляли трасуючими — увійшли у спустілу оселю. Невимовно зраділи затишкові і знайденим дровам: посеред спорожнілої кімнати стояв великий чорний рояль. Кришка лежала осторонь, хтось уже відламав, залишилося небагато — розбити дерев’яний корпус і нести дрова в розташування частини. Але ніхто не наважувався зробити перший удар.

Аж ось до роялю підійшов один із бійців, високий худорлявий хлопець, і, схилившись над інструментом, заграв «Полонез» Огінського. Звуки розливалися по порожній оселі, наповнюючи солдатські душі теплом і спогадами про мирне життя.

Того дня вони поверталися майже без дров, прихопили тільки відламану кимось кришку. У душі кожного звучала музика.

Із моря знову дув холодний вітер, пронизуючи до самого тіла благенькі солдатські шинелі. Але бійці не помічали того холоду, на серці було тепло.

Фронтова сестра

Юнак притулив розпашіле обличчя до холодної броні танка. Руки і ноги зсудомило чи то від напруги, чи то від пережитого

за ці кілька хвилин. Він не має права розхолоджуватися, він командир, на нього дивляться бійці.

Це трапилося так раптово, що він не міг отямитись. Його тільки вчора призначили взводним. Тиждень тому він повернувся у свій полк після поранення. Це було його друге поранення, і він вдруге повертався до своїх. Поранення було важким, лікарі непокоїлися за його здоров’я. Але він видужав. І все це завдяки їй, Надійці, фронтовій сестрі. Маленька, тендітна, вона двічі виносила його з поля бою. Під час першого поранення він намагався їй допомогти, спираючи масу свого тіла на вцілілу руку. Стогнав, але повз, доки були сили, а потім вона поклала його на плащ-палатку і тягла. Про друге поранення він майже нічого не пам’ятав. Побачив над собою її закіптюжене від пороху обличчя — і відключився. А вона винесла його. Та хіба тільки його! Таких кремезних бійців виносила, що всі лише дивувалися.

Під час учорашнього бою її не стало. Не вберегли… Та й хто б міг подумати, що таке трапиться…

Вони обліпили броню танка. Вона застрибнула майже останньою. Він подав їй руку і намагався підтримати. Проте скоро все змішалося. Земля перетворилася на пекло: вони пригинались від куль, танк маневрував, уникаючи снарядів. Її таки зачепило. Надійка скривилася від болю, але навіть не застогнала. Полізла в сумку за бинтом. У цей час танк сколихнувся, але уникнув вибуху. А вона не втрималась…

Її бліде обличчя зникло під гусеницею їхнього танка. Таке не забувається…

Новий вибух привів його до тями. Взводний скинув пілотку, всі на мить побачили його посивілі за добу скроні, і голосно скомандував: «Вперед! За Батьківщину! За Надійку! Вперед!»

Над полем ще довго стояли стовпи диму і пороху. Санітари поралися біля поранених. Скінчився ще один бій, ще один день війни. Підраховували втрати. Хтось із його хлопців неодмінно дійде до кінця війни, дійде до Перемоги.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (2 votes, average: 5,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: