Твір-роздум про вчинки людей

Що посієш – те й пожнеш
Раніше, коли я чув прислів’я «Що посієш – те й пожнеш», думав, що воно тільки про працю людини. Зробиш щось – і тоді щось матимеш. Але якщо вдуматись у зміст цих слів, то їх можна перенести і на людські взаємини.
Посієш щось лихе, недобре – отож таке й збереш. Це будуть гіркі плоди з твоєї життєвої ниви. Нерідко можна бачити, що до людини, яка комусь бажає зла, лихословить, обманює, дуже погано ставляться оточуючі.

І навпаки. Коли людина щира, доброзичлива, чемна – то вона зі своєї ниви

пожинає взаємність та пошану інших. Добро породжує добро, а зло роз’єднує людей, руйнує їхні душі.
А тому треба всім замислитись, чим же засіяти свою ниву, щоб пожинати добрі плоди.

Відроджуймо традиції!
Дуже часто кожному з нас доводиться чути від дорослих такі вислови: «Не можна», «Що люди скажуть?», «Не сміши людей». Але нерідко ми не замислюємось над їхнім глибинним змістом.
Повага до громадської думки – одна з основ народного етикету, який є неписаним зводом норм і правил поведінки людини з рідними, знайомими.

На жаль, часто доводиться зустрічатися із зухвалим ставленням моїх однолітків

до старших за віком, зневажливістю до молодших. Це результат того, що упродовж віків втрачалися народні традиції. Духовні надбання поколінь. І зараз, як ніколи, необхідно відродити традиції поваги до старших, збереження родинних зв’язків, пошани до слова, мови.

Мудра казка
Прочитав я нещодавно казку про сина, який врятував батька від передчасної смерті. А трапилося це так. Колись старих людей, які вже нічого робити не могли, спускали на лубках у провалля: щоб дарма хліб не їли. А один чоловік дуже любив свого батька і, не виконавши жорстокого закону, заховав його в хліві.

Невдовзі у тих краях трапився недорід. Батько й порадив синові пересіяти поле, взявши снопи зі стріхи.
Довго дивувалися люди багатому врожаю, а коли довідались, що порадив чоловікові батько, то перестали старих вивозити на лубках. Шанували до самої смерті, тому що батьки мудрі, життям биті.
Ця казка примусила мене задуматись над тим, як ми ставимося до старших. Колись їх шанобливо називали на «ви». Але, на жаль, трапляються випадки, коли хлопчик чи дівчинка не поступаються місцем людям похилого віку у транспорті, не поспішають допомогти бабусі піднести важку валізу, забувають привітати рідних зі святом. А все через те, що комусь не трапилася казка про вдячного сина, яка вчить повазі до старших.

Мовний етикет
Частенько вранці перед початком уроків лунає турботливе: «Люди! Хто розв’язав задачу з геометрії? Дайте скатати!»
У цей момент промовець цієї фрази не замислюється над тими поняттями, що називаються ввічливістю, вихованістю. Яка ж може бути вихованість, коли зранку чітко уявив, як з’явиться в щоденнику гусеподібна, бридка «двійка» з геометрії? Звичайно, якщо б була звичка завжди залишатися ввічливим, то міг би й автоматично привітатися з однокласниками. На жаль, такої звички промовець не має. Йому треба якнайшвидше попрацювати над собою. Бо формула привітання, один жест можуть виразити цілу гаму почуттів. І товариші швидше прийдуть на допомогу, пояснять незрозумілу задачу у відповідь на чемність.

Не забувайте своїх героїв
Минули десятиліття від того часу, як відгриміли бої Великої Вітчизняної війни на нашій землі.  Це була найстрашніша, найкривавіша війна століття. Скільки людей загинуло на фронтах, мабуть, ніколи не вдасться підрахувати…
А скільки залишилося могил невідомих солдатів! Переважно тих юнаків, які ще тільки вчора ходили на побачення, а сьогодні повинні були віддати життя за визволення Батьківщини, за нас із вами. За те, щоб ми мали світле майбутнє без війн, без горя…
Ми не повинні забувати Велику Вітчизняну війну, щоб не допустити іншої. І пам’ятати тих, кого вже немає. Звертаюсь до однолітків із закликом: «Давайте згадувати про ветеранів не тільки 9-го Травня»! Низький уклін їм усім за мужність.

Справжній друг розділить радість…
Народне висловлювання «Справжній друг пізнається в біді» частенько підтверджується, коли доводиться переживати неприємні хвилини в житті.

Моя подруга Оксана першою прийшла на допомогу, коли я тяжко захворіла. Це вона турбувалася про те, щоб вчасно повідомити домашні завдання, пояснити незрозумілий матеріал. А коли в день народження прийшли однокласники із квітами та теплими вітаннями, я зрозуміла, що Оксана – вірний та надійний друг. Не випадково філософи вважають характерною рисою справжньої дружби поділення радощів, а не висловлення співчуття у важку хвилину. Це справді так. Бо в час неприємностей один переживає, а інший вважає себе сильнішим. А от коли щиро поділяють радість навпіл, то душевно багатшими стають обидва.
А збереження дружби і є тим неоціненним скарбом, який допомагає подолати будь-які біди.

«Відчуй смак Америки…»
Коли йдеш вулицею або парком, то нерідко бачиш, що деякі люди палять. А коли придивишся уважніше, то видно, що з цигарками стоять і дорослі, й підлітки, як хлопці, так і дівчата. Це дуже погано, згоден. Але чому ж так діється?
По-перше, підлітки дуже хочуть бути схожими на дорослих. А дорослі нерідко не помічають, як служать поганим прикладом для молоді.
По-друге, звідусіль на рекламних щитах на нас дивляться радісні, усміхнені обличчя молодих, жвавих, красивих людей…
з цигарками в руках. І великими буквами красуються надписи: «Відчуй справжній смак Америки», «Будь справжнім чоловіком, пали тільки «Мальборо», «Наші сигарети – то найвища якість». А внизу маленькими, непомітними літерами: «Паління шкідливе для вашого здоров’я».

І підлітки купують, димлять потім цигарками, відчуваючи себе «справжніми» чоловіками. «Запалюють ніч», псують своє здоров’я і впевнені, що чинять по-дорослому. А мене цікавить, чи хоч замислюються ті дорослі, що дозволяють розставляти навкруги такі плакати? Як реклама вплине на підростаюче покоління? Що буде з паліями через 10-20 років? І якщо замислюються, то чому на рекламних щитах бачимо заклик «відчути справжній смак Америки»?

Про тата

У нас дружна сім’я, а на чолі її — наш тато. Я дуже люблю свого батька і хочу бути схожим на нього. Співробітники поважають мого тата за професіоналізм і дружню підтримку. Та й сусіди нерідко приходять за порадою.

Мені подобаються хвилини, які ми проводимо разом. Особливо приємно спостерігати, як тато працює. Що б він не робив — чи допомагав мамі в господарстві, чи рубав дрова — усе він робить із легкістю, красиво й упевнено. А головне — працює із задоволенням. І тоді вже не можеш встояти без діла, а тим більше відмовитися від роботи.

Батько не дуже часто сварить мене. Досить його погляду, і я ладен зробити все можливе, аби тільки він не сердився. Інколи мені здається, ніби тато надто суворий, і я ображаюсь. Але минає час — і я розумію, що він був правий.

Ось такий у мене тато — суворий, але справедливий і люблячий.

Випадок на зупинці

Теплого літнього вечора ми з подругою поверталися з концерту. Людей на зупинці було багато, всі поспішали додому, хотіли першими зайти в автобус. Люди штовхалися, деякі навіть ображали інших, повчали. А осторонь від натовпу стояли дві бабусі. Вони дивилися на нас, молодих, і спокійно чекали, коли зможуть поїхати з цієї зупинки. У їх погляді було німе питання: «Куди ви так поспішаєте? Ще встигнете! Не ображайте гідність людей!» Нам із подругою стало соромно штовхатися в юрбі, і ми спокійно відійшли. Ніби розуміючи, бабусі посміхнулись нам тепло і щиро.

Мабуть, усім нам треба іноді замислитись над тим, що ми робимо.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(49 votes, average: 4,47 out of 5)


Твір-роздум про вчинки людей