Home » Твори з української літератури » Коцюбинський Михайло » Твір за повістю Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”

Твір за повістю Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”

До перлин народної творчості (за повістю М.М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»)
Ми живемо наприкінці XX ст., й нині відбувається процес, який розглядає як закономірне явище на новому витоку спіралі екологізацію суспільства, повернення до симбіозу людини і природи, повернення народів до своїх етнічних вір. Тому й не випадково, що ми все частіше перечитуємо, переосмислюємо нашу історію, звертаємось до пам’яток нашого минулого, щоб збагнути втрачене і те, чим збагатилися; з подивом відкриваємо для себе глибинні традиції наших предків, їхню природжену мудрість, гармонію єднання з космосом, яку майже втратили.
Безперечно, допомагають у цьому й літературні шедеври, до числа яких з гордістю відносимо повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

Твір допомагає нам заглибитись у чарівний світ величної й таємничої природи Карпат, збагнути своєрідний характер гуцулів – цього оригінального народу з багатою фантазією, що створив безліч прекрасних казок, зберіг перекази та легенди, витворив цілий світ символів, які допомагають жити у вічній гармонії з природою.

Перед тим, як почати роботу над твором про гуцулів, Коцюбинський двічі приїздив до Карпат, щоб краще пізнати життя людей цього краю, де люди ніби зрослися з природою, з якої черпали все нову й нову життєву енергію, а особливості гірського краю поклали певний відбиток на їх психологію, побут, звичаї. Письменник помітив, що гуцул все життя, до самої смерті, проводить у боротьбі із злими духами, які населяють ліси, гори, води. Гуцули вірять, що є люди, які знають світ духів і вміють ворожити, вірять у силу слова, в чародіїв, що викликають бурю, град, громи. Тому не випадково у повісті живуть і нявки (мавки), і чугайстер – волохатий лісовий чоловік, що був «смертю для мавок», і градівник Юра, який відвертає грозові хмари, і відьма Хима, що не раз робила шкоду Івановій худобі. Названі образи не є самоціллю для Коцюбинського. Демонологія, що виникла на основі первісної віри в духів, займає неабияке місце в житті гуцула. Тому автор і надав їй у повісті багато уваги. Демонологія в повісті – це не тільки залишки минулого, а й справжнє світосприймання гуцула – сучасника Коцюбинського.

На основі фольклорного матеріалу Коцюбинський показує дотримання гуцулами звичаїв, обрядів під час різних свят, ворожіння, що нібито допомагало у боротьбі зі злими духами, які мали зашкодити господарству гуцула і навіть його життю. У творі описуються звичаї та обряди гуцулів, дотримання яких забезпечувало благополуччя або успіх у ґаздуванні (обхід ватагом полонини, на яку мають ступити отари, запалювання ватагом «живого вогню», доїння молока і добування будзу (сиру), плекання худібки, щоб «не заслабла, щоб хто не зурочив…», ворожіння Палагни на Юрія – свято весни, радості й сонця.

Усвідомлення єдності з природою породжувало прагнення жити багатим духовним життям. Природа й кохання допомагали розкрити й розвинути найкращі сторони людської душі, яка має чути не тільки мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатна творити свою музику. Ось чому все життя гуцула, частіше неспокійне, супроводжує коломийка – один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. Письменник вводить у текст повісті і любовну, і побутову коломийку, подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу у свою розповідь.
При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. З його мереженої дудки «…з гори на гору, з поточка в поточок – пурха коломийка, така легенька, прозора, що чути, як од неї за плечима тріпають крильця…»

Ой, прибігла з полонини
Білая овечка –
Люблю тебе, файна, люблю,
Та й твої словечка…

Повість дає чудову можливість пересвідчитись у тому, що коломийки якнайкраще передавали душевний стан їхніх творців.
«Тіні забутих предків» М. Коцюбинський закінчує описом оригінального похоронного обряду, на який збирається молодь повеселитися. Цей похоронний звичай має певний філософський зміст, показує тріумф життя над смертю, є виявом світогляду народу. Гуцул не хоче довго замислюватись над смертю людини, оплакувати померлого.
Заключна сцена повісті змальована в дусі народної творчості. Оптимістично закінчується сумна розповідь про головного героя твору, яким письменник зумів воскресити образ «забутого предка», показати місце міфології в житті селянина.
Таким чином, фольклорна основа повісті дала М. Коцюбинському можливість порушити важливі філософські проблеми: що таке справжня краса, сенс людського буття, потенційні можливості народу, висока мораль.

Голосіння трембіт над горами та долинами… (За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»)
Гуцульщина – своєрідний, казковий, таємничий та вражаючий край, який змальований у творах видатних українських вчених і письменників Володимира Шухевича, Василя Стефаника, Гната Хоткевича, Володимира Гнатюка. Саме останній почав знайомити М. Коцюбинського з 1902 року з літературою про Гуцульщину, зокрема, коломийками. У 1910 році великий Сонцепоклонник вперше поїхав до Карпат. Російському письменнику Максиму Горькому М. Коцюбинський пізніше писав у листі: «Гуцулы – оригинальнейший народ с богатой фантазией, со своеобразной психикой… Христианством он воспользовался только для того, чтобы украсить языческий культ».

Після вражень від подорожі по незвичайному краю з’явилася повість «Тіні забутих предків». Сюжет твору, на перший погляд, дуже простий. Ворогуючі родини Палійчуків та Гутенюків стали на шляху палкого кохання Марічки та Івана. Згодом дівчина втопилася під час повені, Іван, страждаючи, не знаходив собі місця. Спроба знайти розраду з Палагною виявилася невдалою. Іван починає шукати марення в образі Марічки, зривається зі скелі та гине.

Який же казковий світ української природи відкривається перед читачем! Тому бачити в творі тільки колоритно зображені образи не можна. Ми милуємося чарівними картинами природи, де ведуть вікову боротьбу жива та божественна сили, де обожнюється людьми Сонце – небесне світило, від якого залежить органіка всього живого. Одухотвореними виступають у творі й ліс, і гори, й Черемош. Тому й сприймається світ як величний гімн не стільки людині, скільки природі. А люди, їх почуття є лише часточкою цього величезного, казкового, таємничого світу.

Лунає тільки голосіння трембіт по горах і долинах, від землі до неба про трагічне кохання Івана та Марічки. Плаче гірська велична природа, бо це людськими стосунками порушена гармонія. Тому люди повинні страждати. Гармонія душ, почуттів, зв’язків – явище досить рідкісне. Тому найчастіше вона знаходить своє вираження в багатьох легендах, міфах. Людина мріє про перемогу добра над злом, життя над смертю, світлого над темним, справжнього над штучним. Але як часто мрії залишаються тільки на рівні марева, що змушують шукати вихід із буденщини вигадкою фантастичних істот: щезника, злих духів, арідника, лісовиків, чугайстрів, мавок.

Коли людина відчуває гармонію світу найяскравіше? Найчастіше в пісні. Чарівні звуки мелодій торкають ніжні струни сердець, примушуючи їх стискатися від зворушливої оповіді про людські біди та страждання. А в творі М. Коцюбинського звучать веселі пісні під час похорону Івана, який усміхаєн.ся можливості з’єднатися духовно з улюбленою Марічкою, а, може, визволенню від пошуку спокою в буденщині. Так М. Коцюбинський розвиває в творі «Тіні забутих предків» тему єдності людини й природи через показ трагічного кохання, про яке голосять трембіти, примушуючи замислитися над місцем кожного в цьому буремному, несподіваному, чарівному світі.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (3 votes, average: 3,00 out of 5)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: