Июл
03

Твори про Україну та її побут

admin

Україна
Україна — суверенна країна. Найвищий орган державної влади — Верховна Рада. Державу очолює всенародно обраний Президент. Найвищий виконавчий і розпорядчий орган — Кабінет Міністрів України. Україна — член Організації Об’єднаних Націй.
Населення України становило на січень 1999 року 49,7 млн чоловік. Це переважно українці та росіяни. На території нашої країни живуть євреї, білоруси, поляки, болгари, угорці, кримські татари, греки, представники багатьох інших національностей. Переважна більшість громадян мешкає у містах. Найбільші міста України — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк.
Сьогодні Україна — одна з найбільших європейських держав площею близько 603 тисячі 700 квадратних кілометрів. Переважна її частина має рівнинний характер. Тільки на заході здіймаються Карпати з найвищою вершиною України — горою Говерла (висота 2061 м), та ще на півдні Кримського півострова вздовж Чорноморського узбережжя простяглися Кримські гори. Клімат України помірно континентальний, на Південному березі Криму має риси субтропічного.
Адміністративно Україна поділяється на 25 областей; міста Київ та Севастополь мають республіканське підпорядкування. Історично виділяють Лівобережну та Правобережну Україну, а також Західну та Закарпатську Україну. Активно побутують історичні назви територій: Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Буковина, Закарпаття, Полтавщина, Слобожанщина, Таврія, Донбас. Між ними спостерігаються помітні відмінності в побуті, заняттях населення, поширених говорах, фольклорі. Особливою самобутністю відзначаються етнографічні групи поліщуків та карпатських верховинців -гуцулів, бойків, лемків.

Кустарно-реміснича праця
Українці споконвіку вважалися найпрацьовитішим народом. У мальовничих селах чарували мандрівників білі хати із солом’яними стріхами. Подвір’я були охайними, у садках та біля садиб висаджувалося безліч різноманітних квітів, дерев, що певним чином скрашували життя людей, надавали оселям привабливості.
Головним заняттям селянства було хліборобство. Землю треба було обробляти, тому в селах розвивалися ремесла. Француз Боклан у своїх працях відзначав: «Усі вони (українці) уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, пекти хліб, готувати м’ясо, варити пиво, мед, брагу… Усі вони дотепні до всього того, тільки одні більш до одного, другі до другого рукомесла». На селі з’являлися майстри, які виготовляли знаряддя праці: плуги, рала, сохи, борони.
Недарма польський етнограф Казимеж Мошинський підкреслював, що слов’яни жили в «дерев’яному віці». Це стосувалося земель західної України, де ліси були скарбницею деревини. Тому розвиток деревообробних ремесел у цій частині України був найбільш поширеним. Колісники виготовляли колеса, ложкарі ложки, бондарі робили хлібні діжи, бодні, шаплики, діжки, стельмахи — вози та сани, теслярі будували житла, столяри майстрували хатнє начиння — Столи, лави, мисники. Усе це значно полегшувало щоденну працю селян, а також вирішення багатьох побутових проблем.
Ковалі й слюсарі виготовляли до дерев’яних предметів металеві частини або суто металеві речі. Не тільки в містах, але й у селах шевці шили взуття, кравці — сорочки, плахти, запаски, свити тощо, кушніри займалися вичинкою шкір та пошивом кожухів.
А скільки виробів гончарів можна було купити на ярмарку! Це і миски, і глечики, і горщики, і барильця, і куманці, тикви.
Отже, розвиток ремесел на селі був досить поширеним. Зараз найкращі вироби майстрів прикрашають експозиції етнографічних та історичних музеїв України. Ми маємо можливість оцінити художній смак, талановитість народних умільців минувшини.

Вечорниці
Зимовими вечорами після «Миколая», коли була зроблена вся хатня робота, збиралася молодь в оселях самітніх вдів чи «солдаток» поспілкуватися, розважитися і водночас попрацювати. У багатьох творах письменників XIX ст. знаходимо опис вечорниць — народних дійств, що супроводжувалися піснями, жартами, приповідками, легендами.
Дівчата приносили вишиванки, прядиво, інші речі, які дозволяли під час виконання роботи співати чудових мелодійних пісень, розповідати кумедні історії з селянського побуту. Дуже часто на вечорницях влаштовували прощання нареченої з дівоцтвом, проводи хлопців на військову службу. Юнакові дарували вишиту хусточку на той випадок, коли загине, щоб покрити голову. Дівчата співали сумні пісні про рекрутчину, бажали хлопцю бути сміливим, кмітливим. А якщо якусь красуню охопила туга за нареченим, що загинув на полі бою, то добре, співчутливе слово молоді на деякий час заспокоювало її серце, вселяло надію на краще.
Проведення вечорниць було не тільки розвагою, а й справжньою школою виховання юнацтва. Дівчата намагалися бути гордими, цнотливими, а хлопці — чесними, турботливими. Якщо хтось дозволяв собі порушувати моральні норми, засуджувався громадою. На зібраннях молодь вчилася співати, танцювати, дізнавалася про щось нове, набувала навичок поведінки в гурті.
Дуже часто можна було почути з чиїхось уст: «…Слухайте, дівчата! Я вам розкажу, що колись зі мною було…» І починалася оповідь небилиць, які були зароджені саме на вечорницях. Починає парубок оповідати про якийсь незвичайний випадок з життя, а інші жартують, додають щось своє. Так небилиця наповнюється новим змістом, та й кінцівка може бути не такою, про яку згадував спочатку оповідач. Жаль, що письменниками не була приділена належна увага запису небилиць (крім Степана Руданського), бо вважали, що вони не варті особливої уваги.
З пісень найбільшою популярністю користувалася жартівлива «Коли б я був полтавський соцький». Звичайно, кожне село мало свій варіант, але головним було те, що в гумористичному плані викривалися негативні сторони народного побуту.
Наставав Великий Піст, вечорниці припинялися. Влітку їх заміняла «вулиця». Тож чекала молодь приходу зимових вечорів, щоб знову зібратися в гурт, примножувати красиві, веселі й сумні обряди.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (2 votes, average: 5,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: