Home » Українські твори для середніх класів » Твори з літератури для 6 класу

Твори з літератури для 6 класу

Для чого потрібно вивчати твори усної народної творчості?

На уроках української літератури ми вивчаємо твори усної народної творчості. Казки і легенди, приказки і прислів’я, загадки і пісні. Чи ж потрібні вони сучасному школяреві? Думаю, потрібні. Бо фольклор відображає погляди народу, його мораль і етику, показує взаємини з людьми і природою, знайомить зі звичаями, традиціями, обрядами українців. Народ у фольклорних творах висловив гарячу любов до рідного краю, опоетизував героїчне минуле, оспівав і прославив мужніх захисників вітчизни.

Важко уявити, яким сірим було б життя без колядок і щедрівок, без Різдвяних вертепів і Великодніх веснянок. Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. І все це потрібно знати, оберігати, щоб не забути своє коріння, свій родовід, щоб не стати безбатченками.

Що я дізнався з історичних пісень про минуле українського народу?

Про життя людей у різні часи і епохи ми дізнаємося з різних джерел: літописів, археологічних розкопок, пісень, літературних творів, історичних документів. Історичні пісні, вивчені в шостому класі, збагатили мої знання про мужніх воїнів нашого народу. Особливо запам’ятався мені образ Байди. Я багато знав про мужність козаків у боротьбі з турками та татарами. А прочитавши «Пісню про Байду», я відчув, як любив наш народ своїх героїв. Перебільшенням сили і мужності воїна народ ще більше возвеличує і прославляє його. І щоб там не було, але народні маси вірили, що мужність і безстрашність наших козаків обов’язково переможе.

Народні месники не тільки захищали свої землі від нападників, але й боронили народ від жорстоких панів. Івана Кармелюка називають народним лицарем, йому присвячено багато пісень, легенд. Про все це я дізнався на уроках української літератури, вивчаючи історичні пісні.

Моя улюблена народна пісня

Народна пісня… Важко уявити собі життя нашого народу без пісні. Українці — співуча нація, і пісня супроводжує їх усе життя, збагачуючи неповторною красою мистецтва слова в коштовній музичній оправі різноголосся.

Я з дитинства пам’ятаю, як співав мій дідусь із сусідом пісню «Розпрягайте, хлопці, коні». Мені сподобалась ця пісня у їх виконанні і стала моєю улюбленою. Я люблю її за бадьору мелодію, піднесений настрій, хоч хлопці збираються не воювати, а відпочивати. Я думаю, тим самим підкреслено завзятість отамана, якого й після походу сон не бере, його турботу про бійців. Коли я чую цю пісню, то уявляю густий зелений сад, куди гуртами під’їжджають на стомлених змилених конях козаки у барвистих запилених строях. Обличчя в них щасливі від зустрічі з рідною землею.

Думаю, що її люблять співати в народі тому, що вона звеселяє душу. А мені нагадує мого дідуся. Хай такі пісні не забуваються.

Співомовки Степана Руданського

Любов до влучного і дотепного слова — одна з характерних рис українського народу. Вона відобразилась у величезній кількості народних жартів, байок, приказок, жартівливих порівнянь. Це справило свій вплив і на творчість багатьох письменників. Степан Руданський — один із них. В історії літератури він відзначився тим, що започаткував новий жанр — співомовки. «Степан Руданський справді заслуговує на найдорожчий у світі титул — титул народного поета»,— так оцінив його творчість М. Рильський.

Мені подобаються співомовки Руданського. Вони легко й невимушено звучать, а за простотою викладу криється прихований підтекст. Автор використовує різні засоби — від легкого гумору до в’їдливої гнівної сатири. Для цих творів характерне різке протиставлення моральних якостей простих людей і панів. При цьому порівняння не на користь панства. В очах Руданського прості селяни, козаки — це носії найкращих рис, вони чесні, порядні, розумні, кмітливі і дотепні. «Запорожці у короля» не дали себе образити й перехитрили пихатих поляків («Запорожці у короля»); Іван не дозволив себе ошукати хитрому панові та ще й сам мав прибуток («Пан і Іван в дорозі»). Твори Степана Руданського йшли до свого читача дуже довго. Та нині шанувальників його творчості стає дедалі більше. І я серед них.

Автобіографічність поезій Т. Шевченка

На уроках української літератури ми познайомилися з поезіями Тараса Шевченка «Якби ви знали, паничі» та «І золотої й дорогої». Вони є автобіографічними творами, бо в них поет описав своє безрадісне дитинство, свою гірку долю.

Із поезії «Якби ви знали, паничі» ми дізналися, що через непосильну працю і матеріальні нестатки батьки Тараса передчасно постаріли і померли. Після їх смерті життя дітей стало ще нестерпнішим. Братам «поголили лоби», а сестри стали наймичками. Таке життя Шевченко називає пеклом, не щастя, а страшні муки підстерігали кожного. «Мені аж страшно, як згадаю»,— пише поет. Сумно і тяжко таке читати. У поезії «І золотої й дорогої» Тарас Григорович з великим співчуттям і сердечним болем пише про хлопчика-сироту. Він близький поетові, бо і Шевченко колись був таким же. Йому здається навіть, що дивиться на самого себе: Мені здається, що се я, Що це ж та молодість моя. Отже, ці твори дають нам уявлення про дитячі роки великого поета.

«Щука» Леоніда Глібова

Як відомо, байка зародилася ще в стародавній Греції. Відтоді й донині цей жанр є надзвичайно популярним. Генієм української байки є Леонід Глібов. Велика кількість його байок має оригінальні сюжети. Крім того, він творчо переніс на національний ґрунт велику кількість відомих сюжетів байок, наповнивши їх народними образами, характерами, деталями.

Широко відомий мандрівний старовинний сюжет про нерозумних суддів, яких легко можна перехитрити й заплутати. Цю тему Глібов талановито розвинув у байці «Щука», де спритна Лисиця легко обдурила суддів, врятувавши від покарання свою злочинну спільницю — Щуку. В алегоричній формі автор показує кризу судової системи сучасного йому суспільства. Варто лише подивитись, хто: «Якіїсь два воли, одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа». Тому-то так легко й обдурила їх Лисиця, виголосивши палку промову про необхідність праведного суду над «розбійницею». Так вона віддячила Щуці за «щупачків» і «линів гарненьких». Виразною є мова байки. Вживання просторічних слів (обідрала, притаскали), пестливих слів (частенько, темненько, сотенька карасиків), прислів’їв («катюзі буде по заслузі») допомагає розкрити особливості характерів героїв.

Ситуація, описана в байці, настільки показова і зрозуміла, що автор навіть не подає мораль. А останній рядок «І Щуку кинули у річку» став афоризмом, який влучно характеризує схожі сюжети, коли злодій уникає покарання і продовжує чинити злочини.

Зображення життя дітей у творах Б. Грінченка

У шостому класі ми ознайомилися з творами Бориса Грінченка про дітей: «Украла», «Грицько», «Дзвоник». Герої Б. Грінченка здебільшого проходять суворі випробування, живуть у голоді і холоді, але завжди діти бідняків намагаються жити чесно, не впасти в очах старших, прийти на допомогу іншим.

В оповіданні «Украла» йдеться про голодну школярку, що взяла без дозволу шматок хліба у товаришки. Автор намагається прищепити нам почуття співпереживання, засуджує бездушність і черствість. Зі смутком і жалем ми читаємо про життя Олександри та її родини. І радіє серце за доброту її друзів, які зуміли поділитись із дівчиною своєю небагатою їжею, зрозуміли її і допомогли. Про нелегке життя дівчини-сироти у притулку розповідається в оповіданні «Дзвоник». Боляче читати про страждання Наталі, трагедію її маленького самотнього серця. Ми захоплюємося благородством Грицька з одноіменного оповідання, який рятує життя Семену. Оповідання Б. Грінченка про дітей переповнені трагізмом, яким було сповнене тодішнє життя.

Якою має бути справжня людина

(Твір-роздум)

Народна мудрість говорить: «Щоб справжньою людиною стати, треба добре працювати». Отже, праця — це першооснова людського життя, яка створила людину. А тому, мені здається, без праці немає справжньої людини. Над великою силою праці я задумався ще в дитинстві. А допомогла мені в цьому казка «Дідова дочка і бабина дочка». Дідова дочка виросла у праці. Праця зробила її лагідною, людяною. А бабина дочка — нероба, ледача, за що і була покарана. І тоді я прийшов до висновку: щоб чогось досягти, треба працювати.

Побажання синові вирости справжньою людиною звучить у поезії М. Рильського «Синові». Батько хоче, щоб його син виріс справжньою людиною: чесною, працьовитою, чуйною, люблячою, вірним слову і обов’язку.

Ще одна народна мудрість гласить: «Земля не може жити без сонця, а людина без щастя». Тому мені здається, що людина повинна бути ще і щасливою, мати багато гарних друзів. Такою, на мою думку, має бути справжня людина.

Зустріч  із  письменником

Харків — великий промисловий і культурний центр України. Я щасливий, що живу в цьому місті, де є багато музеїв, театрів, де живе багато цікавих людей: учених, письменників, художників. Нещодавно до нашого класу завітав харківський поет Юрій Іванович Стадниченко. Дружба цього поета з учнями нашої школи вже триває десятиліття. Поет любить спілкуватися з молоддю, а ми, учні, любимо слухати вірші у його виконанні. Ю. Стадниченко — письменник-патріот, який веде велику роботу з молоддю, дбає про українське слово, якого хвилює майбутнє нашої країни. Поет запитує у себе і у своїх земляків:

Не в тривозі без упину, Як у житті уже було, Кому залишим Україну І рідне слово і село? Тому мова про загальнолюдські цінності, про виховання людини-патріота пронизує всю творчість поета. Поет-харків’янин не може не писати про своє місто. Мене дуже хвилюють поезії, у яких оспівано Харків, його вулиці. Особливо мені подобається вірш «Весняний Харків»:

Коли в наше місто приходить весна, Схвильоване серце не знає спокою. Іду я по місту — пора чарівна! Іду я Сумською, Іду гомінкою Сумською… Ми з однокласниками сиділи тихо, затамувавши подих, бо у віршах звучали знайомі назви вулиць рідного міста, виражалися близькі нам почуття. Я переконаний, що ця зустріч запам’ятається нам на все життя.

Твір-опис картини К. Білокур «Сніданок»

К. В. Білокур — народна художниця України, картини якої виставлялись у Луврі. Наділена Божим даром образного бачення світу, Катерина Білокур самотужки оволоділа таємницями живопису, стала неперевершеним майстром. На полотнах Катерини Білокур зображено дари природи — квіти, плоди, а також витвори людської праці.

Шляхетність української селянської трапези передано з надзвичайною художньою виразністю в натюрморті «Сніданок» (1950 р.). Проста селянська їжа зображена на столі: духмяний хліб, чисті біленькі яйця, глечик із молоком, огірки та редька. І стіл прикрашають червоні півонії. За добрим українським звичаєм хліб лежить на білому рушнику, який звисає зі столу. Вражають деталі: орнамент на глечику, пелюстки півоній, майстерно виконані художницею. А нарізана редька видається справжньою. Ця проста селянська їжа приготовлена швидкоруч, бо у селян багато роботи і час не чекає.

Натюрморт Катерини Білокур «Сніданок» вважають одним із кращих світових здобутків цього жанру.

Твір-опис картини М. Дерегуса «малий Тарас слухає кобзаря»

На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка.

Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.

Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.

Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам’ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (3 votes, average: 2,67 out of 5)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: