Home » Твори з української літератури » Довженко Олександр » Твори за кіноповістю Довженка «Зачарована Десна»

Твори за кіноповістю Довженка «Зачарована Десна»

Мій улюблений твір української літератури

Мені дуже сподобався твір Олександра Петровича Довженка «Зачарована Десна». Це чудовий твір про українців і Україну, про природу рідного краю.
«Зачарована Десна» — твір автобіографічний. В ньому письменник пригадує веселі і сумні, сонячні й похмурі, приємні й неприємні сторінки свого далекого дитинства.
Саме спогади, в яких «перші радощі і вболівання, і чари перших захоплень дитячих», визначають тональність цієї повісті. Ця тональність лірично-сповідальна. І саме це дуже привабило мене в повісті.
Образ маленького хлопчика Сашка дає змогу передати найщиріші почуття, сумніви, вагання, захоплення, страхи дитини. Ця дитина (як і всі діти) безпосередньо реагує на все, що відбувається навколо неї. І це теж приваблює мене, бо подібний досвід переживав кожний із нас.
Кому не видавались найкращими в світі ріки, озера, дерева його дитинства!
У Сашка, як і майже в кожної дитини, особливе ставлення до тварин. Вони в його уяві розмовляють, як люди. Але пригадаймо себе: нам у дитинстві теж здавалися цілком зрозумілими розмови качок і гусей на бабусиному подвір’ї!
З мудрої народної філософії, з вчинків і почувань свого діда та батька Сашко сприймає свої майбутні світоглядні принципи. Але ж і ми теж у дитинстві сприймаємо вчинки старших як керівництво до дії.
Колоритні постаті батька, діда, а ще прабаби, матері, дядька Самійла-косаря освітлюють «святість босоногого дитинства», яке вже ніколи не повернеться. ? трепетною закоханістю змальовує Довженко у своїй повісті нічне зоряне небо, повінь, сіножать і «Десну зачаровану», і буяння огороду, що здавався дитині непрохідними хащами.
Це все таке близьке і знайоме, що серце щемить, коли читаєш повість Довженка. І саме цим, а ще чудовим добрим гумором і ліризмом і сподобалась мені кіноповість О. Довженка «Зачарована Десна».

Моральна краса і духовна велич людини
На схилі літ кожна людина замислюється над своїм прожитим, над швидкоплинністю часу, згадуючи своє безтурботне дитинство. І саме ці спогади бентежать душу, ранять серце, не даючи змоги заснути довгими зимовими ночами. Спогади про дитинство Сашка Довженко, про чарівних у своїй простоті людей праці, про мальовничу українську природу потривожили і Олександра Довженка, корифея українського національного кіномистецтва.
Через призму світосприйняття малого Сашка автор простежив і передає красу ріки Десни, яка колихала його на своїх легких хвилях, уславивши велич людського розуму, праці на рідній землі. Хвилювала незвичайна вразливість дитячої душі.
Спогади про Сашків світ — це зустріч з поетичною душею дитини, що у мріях усе в житті здатна перетворити на казку. Все незвичайне у цьому сні: «човен наче захитався піді мною і поплив з клуні в сад. Дід чомусь став маленький, менший від мене…»
В образі Сашка є щось від маленького Данилка з роману Ю. Яновського «Вершники», який хотів смерті для своєї маленької сестри Усті, щоб тоді наїстися досхочу. Так, в епізоді своєї уявної смерті малий Сашко мріє про те, якби він раптом ожив, а прабаба, що так тяжко проклинала все, десь від страху зникла.
Роздуми Сашка про власне вдосконалення сповнені наївної безпосередніх, дитячої доброти. А скільки розумної спостережливості виявляє митець! Хлопчина з малих літ міг помічати щось цікаве. Справді, в житті чимало неприємного і приємного, якщо вмієш так бачити, відчувати, чути, любити… І над усе – любов до музики клепання коси — музики праці, натхненної, талановитої — це була найчарівніша музика.
З дитинства виніс Довженко велику повагу до людської праці. «Цить, Сашко, не плач, приказував мені прадід Тарас, ,коли я починав чогось там ревти, — не плач, дурачок. Приклепаємо косу, та їдемо на сінокіс на Десну, та накосимо сіна, та наловимо риби, та наваримо каші».
І Семен залишився в пам’яті Сашка як людина доброзичлива, працьовита, у злагоді з усім живим. «Любив дід гарну бесіду й добре слово», був людяним і працьовитим, мав хист до слова. «Дід заводив нас у такі казкові нетрі старовини, що ми переставали дихати». Любив дід сонце, і сам випромінював сонячне тепло серця до всіх, кого знав, навіть прокльони матері не виводили його з стану душевної рівноваги.
Зовсім інший характер у столітньої прабаби Мару-сини — маленької, прудкої, всевидющої. Творчістю її «палкої, темної душі були прокльони. Судилося їй життя, що спонукало до прокльонів. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета з найменшого приводу».
Образ батька О. Довженко малює з особливою виразністю. Це людина, з якої «можна було б писати лицарів, богів». У автора «Зачарованої Десни» особливе відношення до батька, то й шанує свій рід, а відповідно і шанує людей. З великою любов’ю автор описує свого батька в роботі — який з нього хлібороб, а який корсар! Він натхненний, красивий і невтомний у праці.
Такою ж зовнішньою і внутрішньою красою відзначається і мати. Невсипуща трудівниця Одарка Єрмолаївона любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало».
Отже, у кожного з односельців Довженко знаходив «свій талант», індивідуальність, неповторність. Але ніхто з героїв не мав щастя.
Не заростала в пам’яті автора стежинка до зачарованої ріки його дитинства, бо, крім болючого і лихого, бачив він у тому дитинстві лицарів духу, справжніх господарів землі, що були творцями кращих національних традицій народу. І пам’ять про них на все життя зосталася у поета, яка пов’язувала його з рідним народом.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (5 votes, average: 4,80 out of 5)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: