Июл
08

Твори за кіноповістю Довженка «Зачарована Десна»

admin

Мій улюблений твір української літератури

Мені дуже сподобався твір Олександра Петровича Довженка «Зачарована Десна». Це чудовий твір про українців і Україну, про природу рідного краю.
«Зачарована Десна» — твір автобіографічний. В ньому письменник пригадує веселі і сумні, сонячні й похмурі, приємні й неприємні сторінки свого далекого дитинства.
Саме спогади, в яких «перші радощі і вболівання, і чари перших захоплень дитячих», визначають тональність цієї повісті. Ця тональність лірично-сповідальна. І саме це дуже привабило мене в повісті.
Образ маленького хлопчика Сашка дає змогу передати найщиріші почуття, сумніви, вагання, захоплення, страхи дитини. Ця дитина (як і всі діти) безпосередньо реагує на все, що відбувається навколо неї. І це теж приваблює мене, бо подібний досвід переживав кожний із нас.
Кому не видавались найкращими в світі ріки, озера, дерева його дитинства!
У Сашка, як і майже в кожної дитини, особливе ставлення до тварин. Вони в його уяві розмовляють, як люди. Але пригадаймо себе: нам у дитинстві теж здавалися цілком зрозумілими розмови качок і гусей на бабусиному подвір’ї!
З мудрої народної філософії, з вчинків і почувань свого діда та батька Сашко сприймає свої майбутні світоглядні принципи. Але ж і ми теж у дитинстві сприймаємо вчинки старших як керівництво до дії.
Колоритні постаті батька, діда, а ще прабаби, матері, дядька Самійла-косаря освітлюють «святість босоногого дитинства», яке вже ніколи не повернеться. ? трепетною закоханістю змальовує Довженко у своїй повісті нічне зоряне небо, повінь, сіножать і «Десну зачаровану», і буяння огороду, що здавався дитині непрохідними хащами.
Це все таке близьке і знайоме, що серце щемить, коли читаєш повість Довженка. І саме цим, а ще чудовим добрим гумором і ліризмом і сподобалась мені кіноповість О. Довженка «Зачарована Десна».

Моральна краса і духовна велич людини
На схилі літ кожна людина замислюється над своїм прожитим, над швидкоплинністю часу, згадуючи своє безтурботне дитинство. І саме ці спогади бентежать душу, ранять серце, не даючи змоги заснути довгими зимовими ночами. Спогади про дитинство Сашка Довженко, про чарівних у своїй простоті людей праці, про мальовничу українську природу потривожили і Олександра Довженка, корифея українського національного кіномистецтва.
Через призму світосприйняття малого Сашка автор простежив і передає красу ріки Десни, яка колихала його на своїх легких хвилях, уславивши велич людського розуму, праці на рідній землі. Хвилювала незвичайна вразливість дитячої душі.
Спогади про Сашків світ — це зустріч з поетичною душею дитини, що у мріях усе в житті здатна перетворити на казку. Все незвичайне у цьому сні: «човен наче захитався піді мною і поплив з клуні в сад. Дід чомусь став маленький, менший від мене…»
В образі Сашка є щось від маленького Данилка з роману Ю. Яновського «Вершники», який хотів смерті для своєї маленької сестри Усті, щоб тоді наїстися досхочу. Так, в епізоді своєї уявної смерті малий Сашко мріє про те, якби він раптом ожив, а прабаба, що так тяжко проклинала все, десь від страху зникла.
Роздуми Сашка про власне вдосконалення сповнені наївної безпосередніх, дитячої доброти. А скільки розумної спостережливості виявляє митець! Хлопчина з малих літ міг помічати щось цікаве. Справді, в житті чимало неприємного і приємного, якщо вмієш так бачити, відчувати, чути, любити… І над усе — любов до музики клепання коси — музики праці, натхненної, талановитої — це була найчарівніша музика.
З дитинства виніс Довженко велику повагу до людської праці. «Цить, Сашко, не плач, приказував мені прадід Тарас, ,коли я починав чогось там ревти, — не плач, дурачок. Приклепаємо косу, та їдемо на сінокіс на Десну, та накосимо сіна, та наловимо риби, та наваримо каші».
І Семен залишився в пам’яті Сашка як людина доброзичлива, працьовита, у злагоді з усім живим. «Любив дід гарну бесіду й добре слово», був людяним і працьовитим, мав хист до слова. «Дід заводив нас у такі казкові нетрі старовини, що ми переставали дихати». Любив дід сонце, і сам випромінював сонячне тепло серця до всіх, кого знав, навіть прокльони матері не виводили його з стану душевної рівноваги.
Зовсім інший характер у столітньої прабаби Мару-сини — маленької, прудкої, всевидющої. Творчістю її «палкої, темної душі були прокльони. Судилося їй життя, що спонукало до прокльонів. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета з найменшого приводу».
Образ батька О. Довженко малює з особливою виразністю. Це людина, з якої «можна було б писати лицарів, богів». У автора «Зачарованої Десни» особливе відношення до батька, то й шанує свій рід, а відповідно і шанує людей. З великою любов’ю автор описує свого батька в роботі — який з нього хлібороб, а який корсар! Він натхненний, красивий і невтомний у праці.
Такою ж зовнішньою і внутрішньою красою відзначається і мати. Невсипуща трудівниця Одарка Єрмолаївона любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало».
Отже, у кожного з односельців Довженко знаходив «свій талант», індивідуальність, неповторність. Але ніхто з героїв не мав щастя.
Не заростала в пам’яті автора стежинка до зачарованої ріки його дитинства, бо, крім болючого і лихого, бачив він у тому дитинстві лицарів духу, справжніх господарів землі, що були творцями кращих національних традицій народу. І пам’ять про них на все життя зосталася у поета, яка пов’язувала його з рідним народом.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (5 votes, average: 4,80 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: