Июл
04

Твори за поемою Котляревського «Єнеїда»

admin

Використання засобів народної сміхової культури в поемі І. Котляревського «Енеїда»
«Енеїда» І. Котляревського — перша друкована книга — стала визначною подією в розвитку українського письменства. Написана живою українською мовою високохудожня поема в 1798 році засвідчила генетичну єдність нової української літератури з кращими зразками європейської бурлескно-травестійної поезії. «Енеїда» багатьма своїми якостями близька до творчості Ф. Браччоліні, Лаллі, Скаррона, А. Блюмауєра, М. Осипова. Але на відміну від перелічених вище авторів І. Котляревський наснажив сміх злободенними суспільно-політичними тенденціями. Письменник намагався засобами гумору та сатири не тільки підвести явища суспільного життя до розумного начала, а й певним чином звести егоїстичне часткове до підпорядкування інтересам «общого добра».
М. Максимович відзначав, що Котляревський сміявся «точнісінько так, як і в нашій народній поезії, яка потішалася однаково над простолюдином і над панством, над усім, що потрапляло їй під веселий час піснетворчості». Варті уваги й думки М. Дашкевича щодо гуманістичного початку твору, про розкриття духовної любові до людини,
Ми бачимо, що героїчні діяння Енея представлені в поемі у світлі народної сміхової культури, виступаючи у контрастах суворо-героїчній однозначності епопеї Вергілія. Як просвітитель і гуманіст Котляревський ставить сміх на службу досягнення гармонії між людиною і суспільством.
Описуючи на початку твору Енея, автор наділяє його непривабливими рисами:

Еней був парубок моторний,
І хлопець хоч куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.

Головний герой на початку твору постає перед нами то гульвісою, то легковажним, то боягузом, що «піджав хвіст, мов собака, мов Каїн, заструсивсь увесь». У другій же частині, коли Еней усвідомив важливість свого призначення, він виступає хоробрим ватажком, мудрим діячем-організатором, турбується про інших:

Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав,
Він думав, мислив, умудрявся.

Отже, Котляревський через осміяння людських вад намагався знайти позитивне у відношеннях людини і суспільства. Як і Сковорода просвітитель вважав джерелом основного зла невідповідність особистості її призначенню в суспільстві. В еволюції образу Енея Котляревський засобами комічного намагався показати процес самоочищення, самовиховання і саморегуляції людини й підпорядкування її дій моральним нормам.
У творі подана широка картина суспільного устрою України другої половини XVIII ст. У сатиричному плані змальовані негативні риси панівних класів: паразитизм, жорстокість, хабарництво, пихатість, зажерливість, моральна нікчемність. Автор розвінчував богів і земних владик.
Знайомство з героями — Юноною, Нептуном, Еолом, Зевсом, Венерою, Латином, його дочкою Лавісею — надає можливість читачеві уявити й гостро осудити масштабність соціальних пороків феодально-бюрократичної системи того часу. Автор навмисне зображує дійсність у знижено-сміховому плані, підкреслюючи взаємозв’язок між загальним станом суспільства і особистістю. Котляревський показує, що реальна поведінка людини тісно пов’язана з умовами виховання, середовища, від її соціальної ролі. Використовуючи цій засіб оспівування високого, урочистого паралельно із низьким, трагічне поряд з комічним, автор підводив читача до думки, що всі люди від народження є рівними, тільки соціальні умови були причиною розшарування в суспільстві.
Таким чином, «Енеїда» І. Котляревського стала справді новаторським явищем у розвитку української літератури. Продовжуючи традиції у змалюванні козаків в інтермедіях та вертепній драмі, у віршах мандрівних дяків, жартівливих народних піснях та оповіданнях, І. Котляревський виступив новатором у використанні такого засобу, як поєднання жартівливого тону з серйозним, героїчним. Його сатиричний сміх був спрямований проти тих явищ, що обмежували природні потреби людини та принижували її гідність. Утверджуючи нове в розвитку народної сміхової культури, І. Котляревський, на думку І. Франка, висловив діяльну любов до людини, до всього народу, «не вичерпав, одначе, ані свого часу, ані багатства української народної вдачі та традиції».

Утвердження думки про необхідність оновлення суспільного устрою (за поемою І. Котляревського «Енеїда»)
XVIII ст. знаменувало прихід в Україну просвітительства — могутньої ідейної течії, яка передувала розвитку нових суспільних відносин на уламках феодально-абсолютистського ладу. Прогресивні діячі культури того часу проголошували панування людського розуму й освіти, намагалися утвердити новий світогляд всупереч усталеним канонам.
І.П. Котляревський писав славнозвісну «Енеїду» впродовж тривалого часу, тому в творі, як відзначає літературознавець Є. Кирилюк, «в багатьох істотних і важливих рисах відбилась уся переходова доба від старої Гетьманщини до нових форм життя…» Письменник у бурлескно-травестійній поемі — переспіві відомої героїчної епопеї Вергілія — показав, що суспільне становище індивіда цілком залежить від середовища. З цією метою автор подає широку картину життя українців на рубежі XVIII-XIX стст.
Зображуючи представників панівної верхівки в образах богів та земних вельмож, Котляревський, використовуючи засоби народної сміхової культури, «скинув» з п’єдесталів олімпійських небожителів, зірвав ореол божественності. Наприклад, Юнона, дізнавшись про те, що Еней вирушив у похід, кинулася до Еола. Разом з героїнею ми потрапляємо до господи бога вітрів, що являє собою приховане змалювання патріархального побуту козацької верхівки. Юнона звертається до Еола з таким ось проханням:

Пошли на його (Енея) лихо злеє,
Щоб люди всі, що при Енеї,
Послизли і щоб він і сам…

Еол одразу не міг виконати прохання богині, оскільки його сини займалися «важливими справами»:

Борей недуж лежить з похмілля,
А Нот поїхав на весілля,
Зефір же, давній негодяй,
З дівчатами заженихався,
А Евр в поденщики найнявся.

Тим часом Венера — типовий образ тогочасної поміщиці — звернулася до Зевса, щоб він підтримав Енея. Зевс — владний господар Олімпу — зображений Котляревським у нищівному плані:

Зевес тогді кружав сивуху
І оселедцем заїдав.

Живучи у постійних сварках між собою, хабарництві, підлості, розвагах, створюючи умови для розпалювання ворожнечі між людьми, панська верхівка була байдужа до долі простої людини.
Рельєфно у творі зображене й дворянство. Латин «як цар в своїм народі ішов в кругу своїх вельмож, которі всі були в параді, надувшись всякий з них, як йорж». Цар Латин постає таким собі «старим скупиндею», по суті слабовольним, безхарактерним, але гонористим. Його дочку теж не минуло дошкульне перо автора, який порівнює її з мухою в окропі, вона те й робила весь час, що «в зерцадло очі все п’яла».
Рутульський «князьок» Турн являє собою гульвісу-офіцера, задерикуватого, пихатого. А це ж захисник панівної верхівки!
І. Котляревський гостро засуджує пороки феодального ладу, в якому проста людина не мала можливості реалізувати себе. Старе колесо державного устрою давило паростки нового, прогресивного. Поет-просвітитель, проте, оптимістично настроєний. Подаючи розгорнуту картину пекла, він помістив туди хабарників, скупих, брехунів, лжевчених, злодіїв тощо. Слід відзначити, що аморальні явища, засуджені автором, стосувалися переважно панівних класів:

Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.

Таким чином, продовжуючи й розвиваючи традиції української сатиричної літератури Г. Сковороди та письменників XVIII ст., І. Котляревський зробив значний крок вперед до з’ясування взаємозв’язку між загальним станом суспільства і особистістю. Розвінчуючи пороки тогочасного імперського устрою, поет-просвітитель протиставив йому волелюбних, незалежних троянців — запорожців. Тим самим він утвердив думку про можливість побудови суспільства, основаного на засадах природної рівності людей і справедливості.

Роль побутових деталей у поемі «Енеїда» І. Котляревського
Творчість класика нової української літератури І.П. Котляревського належить до тих вічно живих явищ, про які кожна епоха складає своє судження, не вичерпуючи при цьому всього багатства і глибини її змісту.
У вірші «На вічну пам’ять Котляревському» Т.Г. Шевченко, називаючи письменника «праведною душею», пророкував невмирущу славу його імені:

Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.

Шевченкові слова стали пророчими.
Більше 200 років минуло з часу появи «Енеїди» Котляревського, але й сьогодні цей твір є не тільки фактом історії літератури, а живим явищем сучасної культури, яке допомагає нам відчувати безперервність буття в його історичному розвитку, збагачує наші уявлення про світ у просторі й часі, примножує особистий досвід, дає естетичне задоволення, пробуджує і розвиває нашу самосвідомість.
У вірші В. Сосюри «І.П. Котляревському» читаємо:

Над книжкою твоєї «Енеїди»
Нащадок схилить радісне чоло.

«Енеїда» була популярною завжди.
Відчувається її популярність і в наш час, бо, читаючи цей шедевр, відкриваєш багато картин з життя українського народу: описи вечорниць, похорону, поминок, ворожінь, танців (горлиця, третяк, гопак, гайдук, журавель, халяндра) та всіляких забав (у свинки, у Панаса, в хрещика). Справжній реєстр народних ігор! Картини життя народу в «Енеїді» створюють таке враження, ніби перебуваєш в українському селі. Безперечно, це досягається великою кількістю побутових деталей, яскравістю й досконалістю їх опису.
Народні звичаї, повір’я, одяг, посуд, їжа описані в поемі інколи докладніше, ніж у спеціальних етнографічних дослідженнях, наприклад, картини навчання, субіток, забав у Дідони тощо. Або простежимо змалювання жіночого й чоловічого одягу та взуття:
Дідони:

Взяла кораблик бархатовий,
Спідницю і корсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.

Енея:

Штани і пару чобіток;
Сорочку і каптан з китайки,
І шапку, пояс з каламайки,
І чорний шовковий платок.

Різновиди народного чоловічого та жіночого взуття: а) личаки; б) постоли; в) чоботи (кінець XIX — початок XX ст., Середнє Придніпров’я)

Хоча побутові описи в поемі й переобтяжені безліччю деталей, вони легкі і перебувають у нестримному русі. Недаремно Котляревського ще за життя називали блискучим побутописцем, а його «Енеїду» — збірником з українського народознавства, барвистого життя України.
Своїм твором митець-новатор довів, що й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу. «Списуючи з природи,- писав письменник і педагог С. Стеблін-Камінський,- автор ніде не погрішив проти істини, народність відображається в поемі, як у дзеркалі».
Поема й нині має суспільне значення, бо, без сумніву, впливає на почуття, пробуджує національну свідомість, розкриває характер
українців.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (4 votes, average: 3,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: