Июл
04

Твори за поезіями Лесі Українки

admin

У пошуках ідеалу (за поезіями Лесі Українки)
Творчість Лесі Українки стала однією з вершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі й водночас видатним явищем світової літератури, адже криє в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра та справедливості, сповнена пафосом оновлення світу, свободи, гуманізму народів. У своїй поетичній творчості Дочка Прометея весь час була в пошуках ідеалу борця за щастя народне. Поетесу приваблювали мужні, сильні, горді духом люди, що брали за девіз слова:

Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш!

Саме такі люди повинні були шукати дорогу тим, «що ходять у ярмі».
Серце поетеси стікало кров’ю від розуміння того, що в кайдани рабства закований дух народу, а раб змирився зі своїм ганебним становищем, своєю долею невольника і не протестує:

Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі.

Нестерпний біль за розтоптану людську гідність викрешує іскри вогненного гніву, яким поетеса хоче випалити з людських сердець дух покори та лакейства. І в поезії з’являється образ легендарного Титана, що став символом героїчної боротьби проти соціального й національного гніту. До мужніх і сильних духом Леся Українка звертається:

Брати мої, нащадки Прометея!
Вам не орел розшарпав груди горді,-
Бридкі гадюки в серце уп’ялись.

У поезії «Товаришці на спомин» авторка звертається до образу Спартака. її здавна приваблювала постать цього відважного борця за свободу, мужнього патріота, який очолив визвольний рух рабів Риму. Саме Спартак пробудив у невільників почуття власної гідності, повівши на боротьбу за свої права. Тож не безнадія, не одвічна рабська покора судилися народові, в якого «вогонь Титана ще не згас». І хоч меч розплати іржа давно покрила, все ж знайдеться відважна рука, яка видобуде «той меч із піхви». Поетеса вірить у нездоланність людського духу. Народ український визволиться з-під ярма. Такою була головна думка, закладена у вірші «Товаришці на спомин».
Щоб зміцнити віру людей у власні сили, Леся Українка вибирає за еталон найсильнішого, наймогутнішого супротивника — Бога, проти якого, однак, не побоялася повстати смертна людина.
У драматичній поемі «Одержима» змальовано образ сміливої жінки Міріам, вчинки й слова якої спрямовані на те, щоб переконати Месію в хибності думок щодо любові до ворогів. Героїня твору схожа на нащадків Титана, в яких ніколи не згасав вогонь непримиренного ставлення до рабської покори та пасивності, в її образі -утвердження прекрасного в людях.
Наче відповіддю на питання: «Хто дав нам думку і святий вогонь?» — став майстерно змальований образ Прометея в поезії «Паї пох!». Поетеса хоче вірити, що «Прометея вбить» земному Богові не вдасться. Єдине, коли люд не зможе подолати пітьму — це смерть. До такого висновку приходить авторка: краще смерть, ніж рабське життя, рабська покора:

Коли твоя така безмірна сила,
Останній вирок дай: «Хай буде смерть!»

І все ж оптимізм, віра в силу волелюбного духу, мужність народу — чи не найприкметніша риса Лесиного слова. її поетичні образи не дають знидіти людському серцю, вони будять думку, випромінюють радістю, вірою в перемогу добра над злом.
Отже, поезія Лесі Українки стала своєрідним гімном вольового начала в людині, боротьби проти свавілля та жорстокості можновладців. Вірші, наче іскри Прометеєві, кинуті в збайдужілі рабські серця її сучасників, запалювали вогонь нескореності, допомагали знайти ту вірну дорогу в майбуття, яка приведе до невичерпного джерела краси й творчого духу народу.

Бажаю так скінчити я свій

шлях,
Як починала: з співом на устах!

(Леся Українка)
Безсмертна спадщина Лесі Українки є дорогоцінним внеском у культурну спадщину не лише нашого народу, а всього прогресивного людства. Вона була спадкоємницею й продовжувачкою традицій національного генія українського народу Т. Шевченка, вогненного слова І. Франка.
Відомий український поет М. Рильський називав Лесю Українку «не тільки найбільшою жінкою-письменницею в світі, а й одним з найоригінальніших світових поетів».

Перші кроки в чарівний світ мистецтва письменниці були подібні весняному пробудженню після довгого зимового сну. Уже в перших збірочках Леся Українка шукає свій естетичний ідеал. Яким повинен бути митець? Що принесе людям? Яке слово зронить? І тоді народжуються в творчій уяві вогнисті мечі, блискавиці, слово — криця, слово — «безжалісний меч». Поетеса вболівала, що сама не може зі зброєю в руках стати до лав борців за краще майбутнє народу, тому весь вогонь свого серця вклала в слово — зброю:

Тільки життя — за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

Отже, служіння літератури рідному народові письменниця розуміла як участь у боротьбі. І поет повинен, у першу чергу, стати лицарем духу поневолених, скривджених. У поемі «Давня казка» авторка підкреслює:

Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!

Естетичний ідеал Дочки Прометея створювався на основі її політичних та філософських поглядів. Звідси — розуміння того, що поезія — активна сила, що неминуче допоможе знедоленим збороти тиранію, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль на історичних шляхах. Яскравим прикладом любові самої поетеси до народу, рідного краю є вірш «Сопіга зрет зрего!» (1890 рік). Уже в цій поезії зачинається мотив, який пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом. Леся Українка вбачала своїм обов’язком «сіять квіти на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту і зла, і не зійдуть квіти добра та щастя. Вона буде «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з усмішкою веселою на устах, буде шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей». І все це заради щастя людей. Бо справжній митець повинен за всіляких обставин переживати і сум, і страждання, і радість разом із народом.

У вірші «Поет під час облоги» майстерно змальовано образ поета-співця, який під час облоги ворогом міста свідомо поділяє долю співвітчизників. Вислів «поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти»,- однаково належить і авторці, і її героєві. Твори митця подібно до життя, мають бути всеосяжними, різноманітними. Особливо в неволі, в рідному краї, його спів повинен будити від сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу.
Леся Українка щиро повірила в силу слова, й ця віра окриляла, надавала сили до життя. Зірка таланту її засвітилася в країні поезії, де переплелися й горе, й усміх, спів і ридання.

У творі «Як я люблю оці години праці…» показано, якою виснажливою є робота розуму й серця справжнього митця, що з кожним рядком наче віддає часточку душі іншим. Але думка, що праця, мистецький хист, а отже, й життя буде принесено на олтар вітчизни, знову й знову примушує братися за перо. Такою була геніальна українська письменниця Леся Українка — вічна легенда могутності й мудрості, ніжності й титанічної незламності. Вона своїм життям та творчістю підняла на височінь ідею служіння митця народові.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (8 votes, average: 4,00 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: