Твори за п’єсою Івана Котляревського «Наталка-Полтавка»

Утвердження народної моралі та внутрішньої краси людини у п’єсі І.П.Котляревського “Наталка-Полтавка”.

Щаслива доля судилась великому творові І.П.Котляревського — п’єсі «Наталка-Полтавка». Вона була написана у 1813 році. Ця п’єса не втратила популярності і в наші дні. Сюжет її досить простий. Закохані Наталка і Петро не можуть одружитися спочатку через бідність парубка, а згодом через те, що на шляху їхнього щастя стає багата та впливова особа — пан возний.

В центрі п’єси — образ простої селянської

дівчини — Наталки. В минулому батько Наталки був досить заможним. Незважаючи на це, дівчина покохала бідного парубка Петра, батьківського наймита. Старий Терпило не погодився віддати Наталку за нерівню, і Петро пішов бурлакувати, аби заробити грошей.

Чотири роки вірно чекає коханого дівчина. З того часу багато чого змінилося. Старий Терпило помер, сім’ю обсіли злидні. До розумної, вродливої, працьовитої дівчини шлють сватів «весьма пристойні женихи»: тахтаулівський дяк, підканцелярист Скоробреха, возний Тетерваковський. Здавалося б, шлюб із заможним чоловіком врятує Наталку і матір від злиднів, але дівчина

не уявляє собі життя із нелюбом. Вона з почуттям власної гідності відкидає залицяння возного. Розуміючи, що у багатого жінка «буде гірше наймички — буде кріпачкою», Наталка мудро відповідає возному: «знайся кінь з конем, а віл з волом».

Наталка — любляча дочка. Вона щиро поважає свою матір, горе і сльози матері глибоко вражають її. дівчина мусить скоритися материним умовлянням — вийти за першого ліпшого жениха. Щоправда, дівчина сподівається, що скоро таких не буде: «Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так одрізала, що мусить відчепитися; більше, здається, нема на приміті».

Але возний не залишив свого наміру одружитися з Наталкою. Зв’язана обіцянкою, даною матері, дівчина мусить скоритися. Глибоко драматично звучить монолог Наталки: «Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куди мені діватись? Горе мені!»

Ніщо вже, здавалось, не могло врятувати Наталку від життя з осоружним чоловіком. За народним звичаєм дівчина, що подала рушники, не може порушити даного слова. Не така Наталка. Ця смілива, енергійна дівчина здатна боротися за своє щастя. Після повернення Петра вона відмовляє возному: «Коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добродію». Перемагає велика сила Наталчиного кохання. Розчулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від Наталки, повертає їй свободу.
Так народна мораль «красивої, розумної, моторної» дівчини «з добрим серцем» перемагає хижу панську мораль.

Образи селян у п’єсі І.П.Котляревського “Наталка-Полтавка”

Порівняно з «Енеїдою» «Наталка Полтавка» була дальшим кроком І.П.Котляревського по шляху реалізму й народності. Звільнившись від традицій бурлескного жанру, письменник глибоко розкриває народні характери, правдиво показує сучасну дійсність.

З надзвичайною щирістю і теплотою змальовані в «Наталці-Полтавці» постаті селян. В центрі твору — проста селянська дівчина Наталка з благородною, світлою душею.

Вона — працьовита й розумна, самовіддано любить матір, поважає старших, вірна у своєму коханні Петру. Ніжна й сором’язлива, вона, коли це потрібно, виявляє мужність, рішучість, твердий погляд на життя. Наталка добре усвідомлює соціальну нерівність між бідною селянкою і багатим возним. Наталка не тільки кохає й страждає, вона захищає свою гідність, бореться за своє щастя, Образ Наталки, в особистій долі якої узагальнено відображається доля бідної селянської дівчини тих часів, — велике творче відкриття письменника.

Реалістичними мазками виписаний драматургом і образ старої Терпилихи, яка зазнала в житті немало злиднів, бідувань, Вона мріє про кращу долю для своєї доньки, бажає їй добра і щастя, але цілком безпорадна перед «невблаганною долею». «На нас, бідних і безпомощних, — каже вона, — як на те похиле дерево, і кози скачуть».

Наталчин коханий — наймит-бурлака Петро — чесна, добра і щира людина, з глибокими почуттями, Однак йому не вистачає сміливості і рішучості його нареченої. Дізнавшись, що Наталка засватана за возного, Петро з покірністю заявляє: «Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!». Він не наважується порушити традиції, станові умовності.

Виразно окреслено в «Наталці-Полтавці» образ сільського парубка-бідняка Миколи, «сироти без роду без племені, без талану і без приюту». Характерні риси Миколи — здоровий розум, почуття товариськості, відвертість, оптимізм. Його не влаштовує сімейний затишок, якого прагне Петро, він хоче вільного козацького життя.

Микола до деякої міри є виразником поглядів самого автора; його устами Котляревський висловлював свої патріотичні міркування, своє ставлення до зображуваних подій. Селяни виступають у «Наталці-Полтавці» носіями високих моральних якостей народу, його одвічних волелюбних надій. П’єсу проймає здорове, бадьоре почуття, віра в перемогу правди.

Соціальна спрямованість, реалізм та народність пісень І.П. Котляревського в п’єсі «Наталка Полтавка»
Всесвітньо відомий російський композитор П. Чайковський відзначав: «Бувають щасливо обдаровані натури і так само бувають обдаровані народи. Такий народ-музикант – це українці».
Гортаючи сторінки історії, бачимо, що саме у поетичних рядках пісень український народ зберігся як нація з викінченою культурою, милозвучною мовою, багатими традиціями та звичаями. А зібрати воєдино, висвітлити багатство душі народної, затаврувати ганебне, Що є в суспільстві, покликані були «обдаровані натури», майстри пера.

Саме такою людиною, яка намагалася розкрити своєрідність, пісенність народу, і був видатний український письменник, автор славнозвісної «оперы малороссийской» «Наталка Полтавка» Іван Петрович Котляревський, геній якого виріс на глибокому знанні народних традицій.

У сюжетну тканину п’єси автор увів двадцять два пісенні номери – переважно арії, кілька дуетів, тріо, фінальний хор – і зробив це так майстерно, що пісні стали не тільки зовнішньою оздобою, а й зробили твір високохудожнім, національно самобутнім, народним, реалістичним.

Створюючи п’єсу, письменник використав сюжети кращих зразків народної творчості, що так правдиво і яскраво передавала трагедію нещасної дівчини, яку примушували обставини вийти заміж за нелюба.

Наталка виконує пісні «Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії», «Ой мати, мати! Серце не вважає», виливаючи сум і тугу, що огортають любляче серце.
А чи може зрозуміти почуття простої селянської дівчини багатий возний Тетерваковський, принципи якого в словах:

Всякий, хто вище, той нижчого гне,-
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Кориться, гнеться пред ним, як дуга!

Мабуть ні, тому що не здатний він збагнути глибину душі дів чини. Цей персонаж сповідує свою «філософію», виправдовуючи соціальну нерівність, несправедливість, брехню та хижацтво у переробленому вірші Г.С. Сковороди «Всякому городу нрав і права».

Наталка змушена була подати рушники нелюбу заради спокою матері, яка вболівала за долю дочки, бажала щасливого забезпеченого життя. З глибоким схвильованим почуттям Терпилиха виконує пісню «Чи я тобі, дочко, не добра желаю».

І.П. Котляревський з особливою симпатією змалював образи бурлаків-наймитів Петра і Миколи. Обидва вони були сиротами, але не корилися лихій долі, зберегли життєрадісність. Саме ці герої твору виконують пісні патріотичного звучання: «Гомін, гомін, гомін по діброві», «Ворскло, річка невеличка», «Та йшов козак з Дону додому», що підкреслюють їхню любов до рідного краю.

Отже, народність твору полягає насамперед у показі автором духовної вищості представників простого народу, щирих, працелюбних, чесних. А основним джерелом змалювання образів були народні пісні, що виграють у творі веселковими барвами, бентежать душу, лунргт у мить особливого’психологічного напруження.
Ліричність обробки письменником пісень «Сонце низенько, вечір близенько», «Вітер віє горою, любивсь Петро зо мною», «Дід рудий, баба руда» тонко передає дух народної творчості.

Зі своїми чарівними піснями п’єса «Наталка Полтавка» пішла по всій Україні. Цей твір здобув популярність серед народу. Пізніше популяризації п’єси в Україні сприяла чудова музика М. Лисенка, створена на основі народних мелодій. А майстерне виконання партій О. Петрусенко, І. Козловським, 3. Гайдай та іншими майстрами сцени знову й знову підкреслювало незаперечну істину: народ наш «щасливо обдарований».

Невмирущість твору І. Котляревського зумовлена яскравістю, народністю, реалізмом пісень, що не дають погаснути вогнищу обдарованості української нації.

Пісня народу – це його душа (за п’єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка»)

Українська пісня вже давно перелетіла кордони країни і є її славою й окрасою. В усі часи пісня в Україні була органічною часткою людського життя, невичерпним джерелом наснаги.

Звернувся до криниці української духовності й І.П. Котляревський у своїй п’єсі «Наталка Полтавка».
У піснях Наталки, головної героїні твору, розкриваються її душа, горда вдача, історія відданого кохання. Відкриває дію пісня «Віють вітри, віють буйні», в якій бринить сум за втраченим коханим: «До кого я пригорнуся, і хто приголубить? Коли тепер того нема, який мене любить».

Пісня у п’єсі – це не тільки її окраса, а, насамперед, засіб передачі характерів героїв. Так, слухаючи пісні возного, ми одразу ж можемо дати йому характеристику. Це закоханий у бідну дівчину сільський чиновник, якому не вистачає гідності, моральної культури й розуму, щоб зрозуміти комедійність свого становища, хоч і висловлює він свої почуття «ученою» мовою.
На противагу йому Наталка характеризує себе простими і точними словами:

Ой я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.

її портрет доповнює пісня «Видно шляхи полтавськії, і славну Полтаву», з якої зрозуміло, що дівчина бідна, роботяща, «чесного роду».

Звучать у піснях п’єси й соціальні мотиви. Найвиразніше вони проявляються у пісні «Всякому городу нрав і права», де показано несправедливість у суспільстві. Возний переконує, що «хто ж єсть на світі, щоб був без гріхів». Цю тематику продовжує пісня «Ой доля людськая – доля єсть сліпая!», що виконується возним і виборним, і в якій сказано про служіння долі людям злим, негідним.

Роль пісень у п’єсі І.П. Котляревського «Наталка Полтавка» неоціненна, бо вони передають почуття і настрої, життєві позиції їх виконавців, розкривають щиру, волелюбну душу українців. їх краса та мелодійність зачаровують читачів п’єси, ще раз доводячи відому істину, що пісня народу – це його душа, а душа є вічною.


Пісенний вернісаж п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка»

Котляревський… Наша краса, наша гордість! Він «відкривач України, тобто її духовних багатств – слова, пісні, національного духу» – так висловився письменник Григір Тютюник. Думається, що той, хто доторкнувся до джерела поетичної творчості Котляревського, збагатиться духовно на все життя! Іван Котляревський не архаїчний поет, не просто почесний класик, а «найважливіше літературне знаряддя», бо його творчість не втратила художньої свіжості і привабливості й сьогодні, вона має естетичну цінність, несе в собі ідеї гуманізму, справедливості.

Безсмертна, вічно юна пісня Наталки! Вийшла ти із земної, білостінної Полтави більше століття тому, але й досі ходиш од хати до хати. Тобі завжди відчинені двері. Скрізь тебе зустрічають то ласкавим усміхом, то закоханим поглядом, то чистими сльозами. Давні, але вічно молоді пісні знають в Україні.

П’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка» виникла в добу, коли на терені нашої історії вирішувалася доля української культури, її поява була тим могутнім весняним громом, що пробудив самосвідомість нашого народу.

Відомо, що національний характер є складовою природного розвитку людини й суспільства, не мислиться без діалектичних зв’язків з найрізноманітнішими сферами народного буття. Генотип українця сформований на народній основі, він виражає його внутрішній зміст, духовний та інтелектуальний потенціал.

Народнопісенне світосприйняття є виявом талановитості нашого народу, своєрідності характеру української людини, наділеної великою духовною красою і силою слова.

Якщо прослідкуємо функціонування пісень у п’єсі «Наталка Полтавка», то прийдемо до висновку, що в них розкривається національний характер персонажів. Так, головна героїня п’єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня «Ой я дівчина Полтавка», – це ліричний автопортрет героїні. Доповнює портрет пісня «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», з якої ми дізнаємося, що Наталка «небагата, проста», але чесного роду, не соромиться «прясти, шити і носити воду».

Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за коханого. Саме цей стан душі героїні яскраво передає пісня «Віють вітри, віють буйні». У героїні «болить серце, а сльози не ллються», бо «хто щасливим був часочок, по смерть не забуде». Рішучість дівчини в боротьбі за щастя звучить у пісні «Ой мати, мати! Серце не вважає». Нею вона звертається до матері, що «лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити». З початку XIX ст. долітають до нас Наталчині пісні, буйні і ніжні, зігрівають зворушливою вірністю наші серця.

Яким же постає перед нами пісенний портрет Петра? Сирота без роду, Петро сумує, що немає в нього «ні хатинки, нема щастя, ані жінки». Бідний сирота багатий душею – своєю наполегливістю, добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою нещасливу долю, він словами пісні «Та йшов козак з Дону», каже: «Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі». Широко, розлого виливається в пісні волелюбна душа героя, його козацька вдача.

Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його найрізноманітніших виявах – вірності, стражданні та самопожертві. У пісні «Сонце низенько» парубок всьому світові зізнається в своєму щирому й вірному коханні. Пісня передає не тільки настрій Петра, а й його прагнення скоріше побачитися з Наталкою.

Слова пісні «Гомін, гомін по діброві», яку виконує побратим Петра, Микола, що теж «без роду, без племені», свідчать про мандрівний, незалежний і безкорисливий характер героя. Пісні, сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається разом з козаками-чорноморцями «тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити».

Дзеркалом душі возного є сатирична пісня «Всякому городу нрав і права», в якій виявлена «філософія» возного – крутія і хабарника, «філософія», що виправдовує соціальну нерівність («всякий, хто вище, той нижчого гне»), підлеглість бідного багатому («бідний багатого певний слуга»), хабарництво («всяк, хто не може, то дуже скрипить») і т.ін.
Феноменальний пісенний вернісаж п’єси «Наталка Полтавка». У ній – 22 пісні! Пісні, якими насичена п’єса, розкривають духовну скарбницю народу.

Невмируща «Наталка Полтавка» й понині, не забутий і її автор, бо виявивши глибоке знання життя народу, зберіг до нього щиру любов.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(3 votes, average: 3,67 out of 5)


Твори за п’єсою Івана Котляревського «Наталка-Полтавка»