Июл
03

Українські твори про видатних людей України

admin

Літописець Нестор
Зупиняюся перед скульптурою М.М. Антокольського «Літописець Нестор», що знаходиться в одному із залів Київського музею мистецтв. За столом у чернечій ризі сидить мудрець. Він схилився над товстим розгорнутим фоліантом. Благородні риси обличчя, довга борода, довгі й гнучкі персти…
Що відомо нам про славного автора «Повісті временних літ, або звідки почалася Руська земля, хто в Києві перший став князювати і звідки Руська земля стала буть?» Відомо, що народився після смерті Ярослава Мудрого. Невідомо, хто були його батьки, як прийшов до монастиря, у кого навчився писати й читати. Відомо тільки, що в 17 років він став ченцем Стефаном, пізніше був висвячений у дияконський сан. Усе життя присвятив важливій та благородній справі — літописанню.
Що ж спонукало Нестора написати історію своєї рідної землі? Мабуть, гордість за минуле, уболівання за майбутнє, заклик до збереження цілісності батьківщини.
Видатний вчений, академік Д.С. Лихачов зазначав, що Нестор зв’язав руську історію зі світовою, надавши їй центрального значення в історії європейських країн. Літописець вражає знанням географії світу, грецької хроніки, особливо Амартола і Логофета, народних переказів, історичних дум, пісень.
І найголовніше, що Нестор спостерігав навколишній світ, спілкувався з сучасниками.
Поява «Повісті временних літ» знаменувала, що руський народ має свою історію, якою можна пишатися. Ця праця стала одним з творінь людського генія, творіння, якому судилося довге та славне життя. «Повість временних літ» перекладена в наш час англійською, угорською, чеською, польською, французькою, німецькою, датською, шведською мовами.
Є імена, що стали символами. Таким є й ім’я Нестора.
Помер він приблизно у 1116-1121 роках, у віці до 65 років. Поховали його в ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Пилип Орлик
Пилип Орлик посідає особливе місце серед українських гетьманів. Заслугою гетьмана-емігранта була написана ним угода з козацтвом, що в історії одержала назву першої Конституції української держави. Пилип Орлик — послідовний борець за ідею незалежності України, однодумець Івана Мазепи, якому імпонувала висока освіченість генерального писаря (освіту отримав у Києво-Могилянському колегіумі).
Із Карлом XII був укладений договір, за яким Україна відходила під шведську протекцію. Орлик поновив стосунки з кримським ханом. З 1718 року, після смерті Карла XII, гетьман вимушений був виїхати до Німеччини. Перебуваючи в Західній Європі, він засилає листи до різних королів, підбурюючи їх проти Москви, нагадуючи про поневолений край український.
Далі були Франція, Туреччина, Греція. їде до кримського хана, звідти посилає великого листа до Запорізької Січі. Дорікає запорожцям, що вони знову, поховавши кошового Костя Гордієнка, піддалися московській державі.
Знову спалахує війна між Туреччиною й Росією, і Пилип Орлик покладає на неї сподівання. Але даремно. У 1740 році укладено новий Білогородський мир між обома державами. Про Україну в ньому не йшлося.
Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року десь у тодішніх турецьких володіннях, проживши бурхливих сімдесят літ.
Цей гетьман лишив по собі поетичну й публіцистичну спадщину. Знав не тільки українську, а й латинську, давньогрецьку, французьку,’ німецьку, шведську, польську, російську мови.
У наш час воскресають забуті й зневажені сторінки історії України, науковці повертають уславлені імена славетних діячів минулого.
Звичайно, зрозуміти мотиви тих чи інших вчинків гетьманів з висот третього тисячоліття дуже важко. Але знання їх діянь збагачує нас, застерігає від повторення помилок.

Славетна співачка
Без пісні, задушевної, сумної, жартівливої, не уявляю свого народу. Саме вона є невід’ємною рисою української нації. А ім’я славетної співачки Оксани Петрусенко вписано золотими літерами в історію вокального мистецтва. Зупинюсь на деяких фактах життєвого й творчого шляху народної артистки України.
Народилася Оксана 18 лютого 1900 року в селі Балаклея Зміївського повіту Харківської губернії в бідняцькій родині Андрія та Марії Бородавкіних. Після смерті батька родина виїхала до Севастополя, де дівчина навчалася в прогімназії, співала в церковному хорі.
Першим вчителем й натхненником Оксани був учитель словесності, прізвище якого невідоме, а пізніше — П. Саксаганський, О. Муравйова, М. Заньковецька, К. Лучицька, І. Сагатовський.

Весь свій творчий шлях Оксана Петрусенко працювала самовіддано, намагаючись завоювати не тільки любов слухачів, а й визнання музичної критики. Вона була наділена величезною спостережливістю, від природи була багатогранною натурою.

Найбільш колоритними були виконані Оксаною Петрусенко партії Одарки в «Запорожці за Дунаєм», Наталки в «Наталці Полтавці», Аїди з однойменної опери. Співачка не просто виходила на сцену виконувати роль: вона йшла сказати людям щось найпотаємніше, найдорожче, йшла віддати їм своє серце, свої палкі почуття. Вона жила піснею і вміла передати її первозданну красу і силу.
У 1939 році Оксані Петрусенко було присвоєно звання народної артистки України. Це вшанування таланту співачки, голос якої бентежив безмежністю, чарівністю, різнобарвністю. У Петрусенко був дар чарувати слухача не тільки сріблястим голосом, а й оптимізмом, бадьорістю, життєрадісністю.
Померла улюблениця українського народу 15 липня 1940 року, похована на Байковому кладовищі на алеї титанів українського мистецтва.
Безсмертні пісні Оксани Петрусенко, що лунають в ефірі, перегукуються з піснями сучасних виконавців і творять величний гімн життю.

Творчий світ Григорія Верьовки
Пісня є напрочуд яскравою прикметою обдарованого українського народу. Саме вона увібрала в себе найпотаємніші порухи людської душі. Жоден вид мистецтва не користується такою загальною любов’ю населення, як хорове мистецтво. Народ ставиться до пісні з повагою, як до найбільшого національного багатства.
Віковічні традиції пісенної творчості нашого народу, збагачені видатними композиторами Лисенком, Стеценком, Леонтовичем, Степовим, були творчим підґрунтям, на якому судилося вирости таланту Григорія Гурійовича Верьовки.
Диригент, композитор, справжній художник звуку довів своєю працею необмежені можливості мистецького впливу засобами народного піснетворення на найширший загал любителів хорової музики.
Григорій Верьовка доклав багато праці, гарячої, невтомної, щоб зібрати колектив однодумців.
Великою заслугою диригента було те, що він з любов’ю і знанням справи обробляв народні пісні, досягаючи повноти їх звучання. Концерти хору проходили з успіхом, оскільки репертуар і виконання близькі та зрозумілі народові.
Талановитого майстра музики було обрано головою Спілки композиторів України.
Гранично коректного, внутрішньо зосередженого, небагатослівного Григорія Верьовку колектив хору називав Батьком, бо він і справді був таким для всіх учасників цього народного університету. До його великого мистецтва прилучились за двадцять років понад півтори тисячі талановитих митців з народу. Усі, хто пройшов школу Державного народного хору, понесли у світ незгасимий вогонь великого серця свого вчителя і наставника, його любов до народу, нев’янучого, вічно молодого мистецтва.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: