Июл
03

Український твір роздум на морально-етичні та суспільні теми

admin

Право називатися людиною
«Людина» — таке знайоме слово. Як часто ми чуємо: «Ось народилася ще одна людина», «Він буде великою людиною», «Оце так людина!» і не замислюємося, що ж насправді криється за цими виразами.
Хтось сказав: «Новонароджений схожий на чистий аркуш паперу». Він ніякий — ні гарний, ні поганий. Але ось питання: звідки ж беруться негідники, з кого виростають благородні люди? І чи всі мають право називатися людиною?
Я вважаю, що людина сама формує свою особистість. І найвищих форм підлості, так само як і благородства, людина може досягти сама саме тому, що вона людина. І їй самій необхідно обрати свій життєвий шлях. Тільки треба пам’ятати, що на відміну від написаного на аркуші чистого паперу, вчинки людини не можна просто викреслити чи виправити.
Ми говоримо «зла людина» і «добра людина». Значить, всі -люди? Але ж ні, існує ще таке слово, як «людяність». І вже зла людина ніяк не може бути гуманною. А гуманність — це і щирість, і чесність, і порядність, і вихованість. Людина, що має такі риси, поєднує в собі духовне багатство, високу моральність і виявляє себе як неповторна індивідуальність.
Отож, з погляду біології, всі ми можемо називатися людьми. А от чи кожен гідний називатися людиною з погляду моралі? Над цим питанням повинен замислитися кожен.

Наука самовиховання
Знайома ситуація: зустрівши, на перерві або після уроків однокласника, який ще вчора не дав списати задачу з геометрії, ти начебто зненацька підставляєш йому ногу, ні на хвилину не замислюючись, що це може привести до серйозних наслідків. Таке трапляється. Але товариш, спіткнувшись, чинить опір, і тут виявляється, що перевага вже не на твоєму, а на його боці. Конфлікт вичерпується синцем на твоїй руці й подряпинами на обличчі однокласника. І все тому, що ти не зумів критично оцінити ситуацію, не проаналізував дій товариша. З якої причини він не дав тобі списати задачу? І чи повинен був це робити? Цілком ймовірно, що у нього на це був свій погляд. І швидше б пояснив, як розв’язати задачу, справедливо вважаючи, що списування — ганебне явище шкільного життя, справжніх знань від цього ще ніхто не отримував. Самому собі ти здавався борцем за принципи товаришування. А насправді? Ти виявив свої лінощі, задерикуватий егоїзм. Добре, якщо вчасно стримаєш себе, подолаєш нестримне бажання зривати злість на товаришах, переможеш себелюбство, яке може в майбутньому серйозно зашкодити тобі.
Таким чином, у науці самовиховання неабияку роль відіграє уміння критично ставитися до самого себе, правильно оцінювати свої дії й вчинки, бачити себе ніби збоку.

Хто хліб шанує — той шанує працю
Ні робота, ні життя, ні весілля — ніщо на світі не обходиться без хліба. Він дорожчий за золото, сильніший за все.
З давнини зберігся звичай «хлібувати» — обсипати зерном молодих, новонароджених. На день Нового року дітвора ходила по хатах і «посипала», промовляючи: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік».
Хліб таїть у собі тепло серця і душі, тепло сонця. І ставлення до нього має бути теплим. Бо кинуте в землю зерно стає колосом, що наливається соками землі та сонця, і потім радує врожаєм.
Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі міста і села. І жодній війні не снилося таке спустошення.
Знати ціну хлібові — це моральне завдання для кожного. Бо хліб і життя — це нероздільні поняття.
Хлібом багата наша Україна. Хлібом повинні бути багаті душі людські. Бо хліб — то основа основ життя кожної людини.

Дорога в отчий дім
Отчий дім — це місце, яке завжди згадується, сниться, гріє теплом навіть на великій відстані. У ньому живе світ твоїх предків. З нього починалось пізнання світу.
Усе в ньому, від віконця до маленької дощечки, зберігає живу пам’ять про дитячі та юнацькі роки. Нагадує про ласкавість матері та перші повчання батька. У рідній хаті завжди тобі тепло та затишно. Бо в ній завжди бажають щастя, кращої долі.
З роками проймаєшся повагою до непомітних в дитинстві речей. Бо знаєш, що на всіх них відбивається дбайливість материнських та батьківських рук.
І що б з тобою не трапилося, куди б тебе не занесла доля -отчий дім завжди чекає. І саме туди приходиш зі своїми успіхами й невдачами. І скільки живеш на світі, стільки й пам’ятаєш та любиш рідну домівку. Бо хто її забуває, той не вартий поваги.

Користь сміху
Кожен з нас на власному досвіді знає, як приємно мати справу з людиною веселою, дотепною, здатною бачити смішне навіть у серйозному, ставитися з гумором до власних невдач. Існує навіть Орден Посмішки, який присуджують діти письменникам, чиї твори вчать життєрадісності, бадьорості духу.
Сміятися, звичайно ж, корисно (але не на уроках під час пояснення нового матеріалу вчителем), сміх допомагає краще за будь-який засіб налагодженню стосунків між людьми. Сміх, викликаний вдалим жартом, свідчить про інтелігентність людини. Адже зрозуміти розумний дотеп, посміятися з нього вміє далеко не кожний. Про таку людину кажуть: у нього немає почуття гумору. І це сприймається оточуючими як серйозний недолік, рівнозначний, може, низькому інтелектуальному рівню. Адже почуття гумору — одне із складових розуму.
Допоможуть нам розвинути це корисне і таке необхідне в житті почуття гумору твори І. Нечуя-Левицького, Остапа Вишні, Віктора Лагози — справжніх майстрів гострого пера.

Що люди скажуть?
Є багато загальновживаних висловів, над якими слід замислитися кожній людині, що вважає себе дорослою. До таких належить і вислів: «Що люди скажуть?»
Відповідь можна знайти в народній моралі. Хіба ж ми не чули з дитинства, що треба чинити по совісті? Перед тим, як зробити якийсь непевний крок, батьки привчали нас замислитись: що люди скажуть. Переконували, що треба чинити по совісті, застерігали від порушення моралі. Свавільній дитині могли сказати: «Ти б посовістився перед Богом і людьми».
Поняття про сумління закладено в мові, в словах. «Доброзичливець» — той, хто бажає добра. «Злочинець» — чинить зло людям.
Моральні настанови дають нам і біблійні заповіді: «Не вбивай!», «Не кради!», «Шануй батька свого і матір свою». Протягом багатьох ьіків вони є скарбницею етичного і морального досвіду людства.
А скільки життєвої мудрості містять народні прислів’я: «Сумління — найкращий порадник», «Добре ім’я — найкраще багатство».
Якби ми глибше вдумувалися в мудрість усіх цих настанов, дотримувалися їхніх приписів, то не було б місця в суспільстві такому ганебному поняттю, як бездуховність.

Чи потрібна людям війна?
Чи потрібна людям війна, чи приносить вона користь не одній людині, а цілому народові?
На це питання відповідь намагалися дати люди не одного покоління протягом багатьох століть.
Ще з давніх-давен люди відвойовували один у одного землі, майно, бо хотіли створити на певній території свою державу.
Але ті війни, що відбулися в XX столітті, були не заради пристосування до життя, а задля того, щоб просто вбити, випустити свою злість, збагатитися. Це страшно, бо куля на війні — це хижий звір, якому немає різниці, кого вбивати, хай це буде чи чоловік, чи жінка, чи дитина.
Але війна має і свою одну позитивну рису. Коли людям загрожує небезпека, вони починають об’єднуватись.
Візьмемо, наприклад, 1941-1945 роки. Під час війни з німецько-фашистськими загарбниками народи колишнього Радянського Союзу згуртувалися для того, щоб захистити свою державу і свою землю. Люди чинили опір ворогу, показуючи, що єдність — наймогутніша в світі зброя.
Тож давайте об’єднаймося, будемо намагатися менше сперечатися, щоб більше ніколи не знати страхіть війни, щоб жити під чистим і мирним небом.

Україна — країна смутку й краси
Наша країна — це мелодійна мова і сумна пісня. Сумна, бо багато довелося пережити народові, але не втрачали і не втрачають оптимізму справжні сини і дочки України.
Ми маємо всі підстави пишатися своєю славетною історією. Бо мали легендарних героїв, мужньо боролися з безкінечними нашестями чужинців на рідну землю. Відроджувалися з пожарищ і руїн, плекаючи та несучи далі незгасимий вільний Дух народу.
В українців нелегка, але дуже давня історія. Адже ще шість тисяч років тому починалася Україна з трипільської культури і потім поступово формувалась державність. І не вина, а трагедія українців в тому, що постійно хтось намагався знищити зачатки їхньої держави. А нашим славним воїнам доводилося постійно боротися, своєю кров’ю поливати свою ж землю. І це при тому, що українці за характером народ миролюбний, працьовитий.
Сталінські репресії та голодомори важким тягарем лягли на плечі народу. Але і в ті важкі часи звучало пломенисте слово патріотів своєї землі. Ніщо не могло його зламати!
Тому так важко бачити сьогодні байдужість людей. Дійсно, на шляху розвитку молодої держави дуже багато труднощів. Але їх можна подолати тільки разом. В єдності наша сила!

Що таке музика?
Музика… Вона захоплює нас, бере в полон своєю чарівністю. Слухаючи її, ми завмираємо від щастя і насолоди.
Треба мати особливу душу, щоб любити музику. Чути мелодію навіть у співі вітру, шурхотінні листочків на деревах, у звуках морських хвиль, у весняних щебетаннях птаства чи в різнобарвному розмаїтті квітучих луків.
Недаремно ж у фольклорних творах музиці приділено стільки уваги. Ще з дитинства ми пам’ятаємо, як у казках за допомогою тоненької сопілки люди перемагали злих ворогів, і гоїли рани, і прекрасних королівен у себе закохували.
А який величезний вплив справляє на душу симфонічна музика! Це не модна пісенька, що завтра ж вилетить з голови. Вона здатна подарувати ні з чим незрівнянне хвилювання, ні на що не схожу радість. Неповторне поєднання звуків зачаровує, може передавати різні настрої, пробуджувати гнів і гордість, сум та радість.
Ніщо так сильно не впливає на душу людини, як чудова музика. Тому вона є вічним, невичерпним джерелом для кожного з нас.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (2 votes, average: 2,50 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: