Твір-опис місцевості
Вулиця Сумська у Харкові
Я люблю своє місто Харків за красиві споруди, за прекрасні парки, чудові театри та музеї. Однією з головних вулиць мого рідного міста є Сумська. Вона поєднує історичний центр міста з новим адміністративним. І тому в ній органічно злито історичне з сучасним, завжди вирує життя. За однією із версій цією дорогою добиралися до сусіднього міста Суми. Звідси і назва вулиці.
Вулиця Сумська є культурним осередком міста, бо на ній знаходяться два театри: Державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка та оперний театр ім. М.В. Лисенка. Ряди будинків на вулиці перериваються парками, садами, скверами. Біля входу в міський сад ім. Т.Г. Шевченка підноситься пам’ятник Великому Кобзарю, який визнано кращим серед існуючих монументів поету. Улюбленим місцем відпочинку як дорослих, так і дітей є зоопарк, в якому зібрано фауну всіх континентів.
У 1894 році харківськими студентами було закладено міський парк. Зараз тут розбиті майданчики для ігор, дитяче містечко, є затишні алеї та галявини.
У першу повоєнну весну було закладено сквер Перемоги, а в 1947 році там споруджено фонтан «Дзеркальне джерело».
Стильова різноманітність будов, що гармонує із зеленню садів і парків, надає Сумській вулиці неповторності. Вона є справжньою оздобою нашого міста.
Ріка мого дитинства
Через усе моє дитинство тече річка Сіверський Донець. Починається вона десь там, де води його ще по вінця затоплюють прарічище повенями, де колись військо князя Ігоря купало коней, де землі дарують справді царські скарби археологам.
Береги ріки рясно поросли вербами, густо помережані стежками людських доль, тягнуться кудись далеко, щоб на обрії злитись з небом і знову повернутися над селом обрамленням Чумацького Шляху, створити вічну взаємодію землі й неба, плинного й вічного, насущного і почасового.
Приємно купатись у водах Сіверського Дінця, у ніжності зоряних ночей, у пісенному морі сільських вечорів, коли село співає кожним своїм гомоном, де діти збираються на ігрища, де селяни просто вечеряють після втомливої цілоденної праці на толоці.
Саме звідси в мене природна любов до рідного краю, села, повага до людей.
Вулиця Харківських Дивізій
Харків - один з найбільших індустріальних, наукових та культурних центрів України. Його площі, проспекти, парки, вулиці мають свою історію, привабливі архітектурними спорудами, вражають величністю, красою і неповторністю. Знати героїчне минуле свого рідного краю, рідної вулиці, на мою думку, повинен кожен з дитинства. Оскільки любов до Вітчизни починається саме з того місця, де ти народився, де пройшли твоє дитинство і юність.
Я живу на вулиці Харківських Дивізій. У 60-х роках XX століття на колишній околиці Харкова почалося будівництво на той час високих п’ятиповерхових будинків. Вулиця вважається однією з головних транспортних магістралей селекційної станції. Батьки розповідали мені, як з’явилися житлові будинки, як їх мешканці почали висаджувати обабіч головної дороги липові алеї. Зараз дерева сягають висоти четвертого поверху будинків. Коли приходить пора цвітіння, то повітря наповнюється запахом липи.
На початку вулиці у 70-х роках XX століття була встановлена стела, що має форму п’ятикутної зірки. Автори пам’ятника - скульптор СЯ. Якубович та архітектор В.Ф. Васильєв. На стелі зображений воїн-визволитель у момент стрімкої атаки. Біля пам’ятника завжди є квіти від вдячних нащадків, які шанують воїнів, що загинули в ім’я світлої Перемоги над фашистами в часи Великої Вітчизняної війни.
На будинку № 3 є меморіальна дошка, де названі ті дивізії, що були удостоєні назви Харківських: 89-а гвардійська Білгородська стрілкова дивізія, 252-а стрілкова дивізія, 84-а стрілкова дивізія, 299-а стрілкова дивізія, 116-а стрілкова дивізія, 375-а стрілкова дивізія, 183-я стрілкова дивізія, 15-а гвардійська стрілкова дивізія, 28-а гвардійська стрілкова дивізія, 93-я гвардійська стрілкова дивізія.
Поблизу розташована середня загальноосвітня школа МИ ступенів № 2, учні якої проводять велику пошукову роботу.
Вздовж вулиці розташовані крамниці, розбитий парк для малечі з атракціонами. У парку, що був закладений у 80-х роках XX століття, ростуть різноманітні дерева. Парк - одне з найулюбленіших місць відпочинку мешканців нашого мікрорайону.
Вулиця останнім часом оновилася. Будівельниками зведені кілька багатоповерхівок. З’явилися новосельці, що стурбовані наведенням порядку перед будинками. Вони розбили клумби, посадили деревця, обладнали майданчики для дітлахів.
Я люблю свою вулицю, з повагою ставлюся до людей, які зберігають у пам’яті тих, хто ціною свого життя забезпечили нащадкам щасливе дитинство.
Твір-опис пам’яток історії і культури на основі особистих вражень
Пам’ятник засновникам Києва
На честь 1500-річчя Києва в парку було відкрито пам’ятник «Засновникам Києва». Автор його, В. Бородай, працював над ним двадцять років. Його уяву полонили розумні й сильні люди, що заснували нашу славетну столицю.
Стоїть скульптура понад самим Дніпром, і здається, що могутні хвилі гойдають човен, який прибув сюди з далекого минулого. На човні стоять, дивлячись удаль, три брати - Кий, Щек і Хорив, а поруч них - славетна сестра Либідь.
Кожному образу скульптор зумів надати характеристику.
Кий - це державний муж, і тому він владним рухом показує на те місце, де буде споруджено місто. Хорив - будівничий, у руках він тримає сокиру. Щек - видатний полководець. Лук та стріли в його руках свідчать, що він не дозволить ворогам наступати на їхнє місто.
Скульптуру видно навіть здалеку. І, незважаючи на великі розміри, композиція виглядає легко й красиво. Бо створив її справжній майстер - Василь Захарович Бородай.
Пам’ятник Великому Кобзарю
Біля входу до саду імені Т.Г. Шевченка у Харкові височіє велична постать Кобзаря. Навколо пам’ятника - розкішна клумба з яскравими квітами, серед яких любі серцю Тараса чорнобривці та мальви.
Монумент було споруджено у 1935 році скульптором М.Г. Ма-нізером та архітектором І.Г. Лангбардом - натхненними трудівни
ками на ниві нашої культури. Руками цих майстрів було створено цілу галерею образів, але особливе місце посідає образ народного поета Тараса Шевченка.
Будучи сином кріпака, справжній геній українського народу піднісся до найвищих щаблів людської культури. Доля не шкодувала йому страждань, але й щедро наділила талантом.
Бронзова статуя поета висотою в п’ять з половиною метрів установлена на трьохгранному пілоні з полірованого чорного лабрадориту. Пілон оточують шістнадцять фігур, що символізуюь наростання визвольної боротьби народу за свободу. Серед них є й змучені тяжкою працею кріпаки, і мужні гайдамаки. Загальна висота монумента сягає шістнадцяти з половиною метрів.
Скульптура, створена руками справжніх майстрів, прикрашає одну з центральних вулиць Харкова і допомагає глибше збагнути значення діянь Великого Кобзаря. Недарма ж цей пам’ятник вважається одним з кращих серед усіх існуючих монументів Т.Г. Шевченку.
Софія Київська
Мені пощастило побувати в Києві, чудовому й багатому на пам’ятники культури місті. Але незабутнє враження справила на мене перлина світової архітектури - Софія Київська.
Збудована в XI ст. з ініціативи князя Ярослава Мудрого, вона є втіленням культурної та історичної спадщини народу.
Це прямокутна споруда, яку вінчають тринадцять бань, що поступово піднімаються від крайніх малих до центральної великої. Всередині собор оздоблений фресками та мозаїкою, серед яких чудово зберігся груповий портрет сім’ї Ярослава Мудрого.
Мозаїка Софійського собору вражає свіжістю й яскравістю барв і сьогодні. Фрески зацікавлюють дивовижною різноманітністю. На них відтворено циркові змагання, полювання, релігійні обряди.’ З великою майстерністю виконано композицію «Скоморохи», де зображено стародавніх музикантів і акторів. За малюнком навіть можна вивчити будову музичних інструментів.
І сьогодні собором милуються мільйони людей, відчуваючи захоплення і зачарування майстерністю стародавніх зодчих, довершеністю ліній і форм.
Хатинь
Серед пам’ятників жертвам фашизму всесвітню славу одержав меморіал на місці спаленого гітлерівцями 22 березня 1943 року білоруського села Хатинь.
За три роки окупації Білорусії фашисти перетворили на руїни 209 міст, 9200 сіл, розстріляли, повісили, замучили й спалили близько 2 мільйонів 200 тисяч громадян. У Хатині загинуло 149 чоловік, з них 76 дітей.
У 1966 році було прийнято рішення про створення меморіального архітектурно-скульптурного комплексу «Хатинь». Авторами цього ансамблю є білоруські архітектори Ю. Градов, В. Занкович, Л. Левін, скульптор С. Селіханов та. головний інженер В. Макаревич.
На невеличкому пагорбі розташовані основні меморіальні пам’ятники та споруди. Це - ідейно-композиційний центр.
Вражає постать старого, що тримає на руках перед собою тіло вбитого хлопчика. Обличчя людини похилого віку вкрите глибокими зморшками скорботи. Очі здаються пустими. Він ніби звертається до людей із закликом пам’ятати про звірства фашистів.
Справа над землею - вирублений з граніту архітектурний об’єм, що символізує дах сараю, куди були зігнані мешканці села. У передній частині цього моноліту - рвані сколи, що відмічають місце воріт. Звідси втікали ті, кому вдалося врятуватися від вогню, але їх зустрічали смертоносні кулі. Звужуюча дорога з білих мармурових плит, що обрамлені чорним гранітом, веде до «сараю», обривається біля сколів, що символізують «ворота». Це - «Остання путь», траурна дорога. Наступного дня селяни сусіднього села поховали тіла вбитих. На цій могилі споруджено «Вінець пам’яті».
З центру Хатині доноситься скорботний дзвін кожні 26 секунд. За кількістю спалених у селі хат.
Дзвін стає все тривожнішим, закликаючи людство бути пильним.
Твір-опис пам’яток історії і культури за картиною
Бронзовий солдат
Відлитий з металу солдат застиг на гранітному постаменті, встановленому на високому кургані. Його зображення ми бачимо на картині видатного художника О.О. Широкова «Безіменний герой».
Олексій Олександрович Широков - автор багатьох художніх полотен, та найбільше його хвилювали події Великої Вітчизняної війни.
Зображено пам’ятник так, що наче сама історія вихопила його з бою і поставила на сторожі миру. Він застиг навіки, щоб постійно нагадувати людям про страхіття війни, про загиблих невідомих героїв, що поклали голови заради миру.
Мовчить солдат, оточений березовим гаєм. Біля нього палає Вічний вогонь у пам’ять про тих, хто не повернувся з війни. І, дивлячись на картину, розумієш одне - головне, щоб це не повторилося. Щоб люди милувалися небом і спали спокійно. Щоб матері виховували дітей, а не чекали їх з війни.
Подвиги безіменних героїв не повинні забуватися. Тому й горить полум’я немеркнучого вогню біля бронзового солдата. Тому й лежать біля його підніжжя квіти. Вічна пам’ять та вічна слава всім загиблим!.