Home » Твори на вільні теми » Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність

Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність

Історія України… Це війни і повстання, це сльози і перемоги, це «тихі води, ясні зорі» і буруни біля Дніпрових порогів, це незламнісь Байди і крилаті козацькі «чайки» серед хвиль розбурханого моря, буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок у неволі, це ненависть і любов, вірність і зрада — це все, чим живе людина, чим живе народ, живе весь світ.

Слухаю дзвін бандури чи кобзи, слухаю пісні-думи моєї України — і перед очима постають картини.

Спокійно коливається ковила у степу, та раптом — пил, крики, свист татарського аркана. Палають хати, чути стогін, зойки…

Не раз таке траплялося в Україні. Тоді на захист свого краю виступали козаки. Про це— у піснях і думах:

Бились з ранку козаченьки

До ночі глухої.

Козаків лягло чимало,

А татар — утроє…

(«Ой, Морозе, Морозенку»)

Ось стоїть він перед нашими очима, як величний пам’ятник козацькому героїзму, людям, що здатні загинути за рідний край. Стоїть на Савур-могилі з раною у грудях (вороги в нього «живцем серце виривали») і прощається з Україною.

Та не тільки турки і татари лізли на родючі українські землі, як сарана, приходили і польські магнати. І знов на боротьбу вставали лидарі-козаки. Перебийте «лядськую славу загнав під лаву». Богдан Хмельницький… Погляньмо: Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду. Гей, не один лях лежить головою в воду.

(«Гей, не той то хміль»)

Та були і поразки. І панували в Україні польські та литовські поневолювачі. Тоді козаки ставали гайдамаками, брали до рук свячені ножі. Ой ви, ляшки, та недовірки, Годі ж панувати, Гей, недалеко іде Гонта,

Дась він вам взнаки.

(«Ой наварили ляхи пива?)

Поруч з ним — його найближчий друг Максим Залізняк. Отак Максим Залізняк

Із паками бився

І за те він слави Гарной-залучився.

(«Максим козак Залізняк»)

Століттями точилася боротьба. В народних піснях ми знаходимо метафоричні картини:

Чорна рілля аорана

І кулями засіяна, гей, гей!

(«Чорна рілля зорана»)

Хто ж оборонить цю землю? Хто стане на її захист? Козацькі лицарі — більш ніхто. Люди, що найбільше в світі люблять Україну, готові за неї життя віддати, навіть після смерті хотіли б залишитися в її пам’яті. Ніякі тортурі не можуть змусити козака зрадити рідну землю і віру християнську. В Царграді висить «за гак ребром зачеплений» Байда та стріляє в турецького царя. «Ото ж тобі, царю, за Байдину кару», — закінчує «Пісню про Байду» сивий кобзар.

А ось закований у кайдани невільник Самійло Кішка говорить ляхові Бутурлаку:

Бодай же ти того не діждав, Щоб я віру християнську під нозі топтав! («Самійло Кішка») А коли і траплялася зрада, то вона безжально каралася. Як колись Тарас Бульба, дає благословіння на покарання свого сина Сави старий героїчний козак Чалий («Ой був в Січі старий козак»).

Героїчно гине у Варшаві посаджений на палю Гордій Чурай («Орлику Чураю»), відважно воює козак Нечай («Ой, з-за гори високої»). Оспівують пісні та думи героїзм та лицарство відомих історичних осіб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сірка, Палія та інших — і маловідомих козаків.

І майже завжди це «вільні птахи», для яких «степ широкий» — «сват», «шабля й люлька — вся родина, сивий коник» — «брат» («Там Де Ятрань круто в’ється»). Такий і козак Голота, що полем гуляє «ні города, ні села не займає», але на підступність татарина дає гідну відсіч. Як міфічний Антей, він черпає сили у ріднії землі.

Козаки вміли і пити-гуляти, і воювати. Жили за принципом: «як бити, то бити, як пити, то пити». І часом необачними бували, як козак Нечай, що …поставив… Три сторожі в місті, А сам пішов до кумоньки Щуку-рибу їсти. Однак, насамперед, все ж таки була справа, заради цього розлучалися і з матір’ю, і з жінкою. Але й теплоти душевної не позбавлені ці нещадні до ворогів лицарі. Ось як зворушливо прощається із земляками козак, що їде з України («Ой гай, мати»):

Виїжджавши, шапку знявши, Низенько вклонився: «Ой прощайте, слобожани, Може з ким сварився». …Замислююся над долею України та її лицарів. Заплющую очі і знову бачу вечірнє небо, яскраві зорі, Дніпрові пороги, вогнища… Лунає соковитий, глибокий, якийсь величний голос сивого кобзаря:

Ей, пане Хмельницький, Богдане-Зиновію, Наш батю, полковнику чигиринський.

Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови нили та гуляли,

А неприятеля під нозі топтали!

(«Хмельницький і Барабаш»)

Співає кобзар і про військо Запорозьке, що «як мак процвітає», але, на жаль, і про те, як Січ руйнували. Думаю: це ж і мої предки, якась крапелька їхньої крові і в моїх жилах. І повторюю вірші Василя Симоненка:

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є!

В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: