Янв
11

Віра у свій талант (за повістю Степана Васильченка «Талант»)

admin

В історії української літератури Степану Васильченку відведено одне з почесних місць. Виходець з народу, письменник кінця XIX — початку XX століття Васильченко вважав за свій громадянський обов’язок боротися художнім словом за глибоку любов до людини-трудівника.

Духовний світ і світогляд письменника формувався серед розкішної природи у великій убогій, але дружній і мирній родині бідного ремісника-шевця Василя Панасенка — батька письменника. А також в семінарії, коли Васильченко разом із іншими студентами таємно співав «Шалійте, шалійте, скажені кати…», і під час гіркого вчителювання у глухих селах Київщини і Полтавщини.

Степан Васильченко був працьовитим. Ще в юності він почав писати щоденник, у якому виливав свої жаль і смуток, гіркі роздуми і пекучі болі. Пізніше він писав новели, п’єси, поезії в прозі, казки, нариси, вірші, поеми, літературно-критичні та публіцистичні статті, рецензії. Та найбільше його талант виявився у жанрі новели, який вимагав максимального заглиблення у психологію, духовний світ героя. Теми своїх творів він брав із життя, яке вирувало навколо письменника. Васильченко мав чутливе серце, яке відгукувалося на болі й страждання простих людей. Особливо його хвилювала доля талановитої молоді, яка не мала змоги розвивати свої здібності, вносити хоч краплинку радості У цей жорстокий світ.

Головна героїня новели «Талант» — сільська вчителька Тетяна наділена від природи голосом неабиякої краси. Вона співає в церковному хорі, бере активну участь у театральних виставах, які влаштовувала поміщиця. Дівчина живе піснями, марить театром, горда з того, що за допомогою голосу, гри може володіти людьми. «Дано мені малісіньку іскорку святую… Малісіньку-малісіньку… І освітила вона моє життя біднеє, щастям нагріла моє серце…». Проста дівчина-селянка, з білою косою, з подряпаними стернею руками, із темним від степового сонця обличчям виявляє величезну любов до мистецтва, не уявляє своє життя без сцени. їй було радісно від того, що має в собі велику силу викликати у людей Душевний трепет, і страшно: а що, коли люди, підкоряючись тільки одному її чарівному голосу, підуть за нею?

Але мріям дівчини не судилося здійснитися. Поміщиця, довідавшись, що її небіж залицяється до сільської акторки, закрила театр і вигнала Тетяну. Міські професори-ліберали, які захоплювалися її талантом і обіцяли допомогу, відвернулись. А тут ще й піп почав знущатися і цькувати. Тетяна не бачить виходу, навколо неї утворилася неначе стіна. Бадьора, енергійна, занурена у творчість дівчина втрачає сенс життя і накладає на себе руки.

В образах героя новели Андрія і оповідача письменник втілив гарячу жагу простих людей до знань, до освіти. Обидва вони марять університетом, вірять у свій талант, у свої сили, мріють принести культуру у село, додому, хоч би і в кропив’яному мішку. Але за тих умов мрії молодих людей нездійсненні. «Куди його, та й куди його проти ночі?» — таким запитанням завершується новела. Образ ночі ™- Це та сила, що душить талановитих українців, не дає їм вирватися із зачарованого кола бідності і несвободи.

Отже головною проблемою повісті «Талант» є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни — співачки — і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті — це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:


    Категорія: