Home » Українські твори для старших класів » Художні твори

Художні твори

Драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня»
Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає «Лісова пісня». Порушивши у драмі-феєрії проблему невідповідності високого покликання людини принизливим умовам її повсякденного життя, письменниця піднялася на вищий щабель над старою школою української драматургії.
«Лісова пісня»,- як відзначав відомий літературознавець О. Бабишкін,- запалила не тільки акторів і режисерів драматичних театрів прагненням оживити її на сцені, вона надихнула композиторів на сюїти і балети, на опери й симфонії».
Відомі композитори М. Скорульський, В. Кирейко написали музику до драми. У різні роки роль головної героїні Мавки виконували славнозвісні О. Потапова і А. Васильєва, Н. Шевченко і Д. Петриненко. А чудова гра О. Юри-Юрського в ролі дядька Лева у Київському драматичному театрі ім. І. Франка полонила глядачів післявоєнного покоління.
Протягом багатьох десятиліть режисери звертаються до невмирущої драми Лесі Українки. Не випадково й сьогодні, у третьому тисячолітті, з’явилася в репертуарі Харківського театру юного глядача «Лісова пісня», що зачаровує глибиною філософських узагальнень, примушуючи замислитися над вічними людськими цінностями.
Режисеру та акторам ТЮГу вдалося, на мій погляд, розкрити основні конфлікти п’єси – зіткнення добра і зла, творчості й буденщини, краси і потворності – майстерним вичлененням найголовніших сцен драми-феєрії та розкриттям внутрішнього світу героїв.
Образи Мавки й Лукаша найбільш колоритні з усього акторського ансамблю.
Мавка підкоряє глядачів силою страждання й поетичності. Лукаш вражає своєю недосконалістю й трагічністю, дядько Лев – мудрістю, Лісовик – обережністю.
Декорації, майстерно виконані художником театру, допомагають потрапити у світ обставин, де розгортається боротьба настроїв, думок, поглядів героїв драми.
Звукове й світлове оформлення вистави сприяє емоційному впливові на думки й почуття глядача, виділенню провідних рис характерів дійових осіб, їх ставлення до подій, що розгортаються.
Отже, завдяки умілому використанню сценічних засобів творення художніх образів драми-феєрії, які найяскравіше проявилися у грі акторів Харківського ТЮГу та режисурі, звучить акорд на честь добра і справедливості, гімн людині, що в леті за своїм щастям постійно бореться зі злом, радіє і страждає, падає і піднімається, гине і воскресає, але прагне тільки краси.
І саме сьогодні, у час політичних, економічних, психологічних криз, драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки набуває нового звучання, підпорядкованого ідеї поривання до волі, творчості, гармонії.

Художня довершеність вірша В. Симоненка «Україні»
Патріотична лірика, любов до рідної України займають визначне Місце в творчості В. Симоненка. Одним із яскравих прикладів громадянської лірики є вірш «Україні» («Задивляюсь у твої зіниці»), що є, мабуть, найсильнішим, найбільш емоційним, художньо довершеним.
Вірш був написаний 26 грудня 1961 року. Складається з 7 чотирирядкових строф, що написані просто, доступно, у вірші немає складних тропів, незвичайних рим, інших формальних новацій. Та він до глибини душі вражає читача щирістю, непідробним почуттям, інтимним звучанням громадянської теми.
Побудований вірш у формі звернення сина до матері-України:
Задивляюсь у твої зіниці. Голубі й тривожні, наче рань.
Дієслово «задивляюсь» свідчить про близькість, тісний зв’язок сина з матір’ю-Україною, в зіницях якої поет бачить її буремне минуле.
Крешуть в них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань.
Метафорою «блискавиці революції, бунтів і повстань крешуть» автор підкреслив буремність історичного шляху рідної землі. Народу доводилося постійно виборювати не тільки волю й незалежність, а й саме право на існування, в боротьбі проти татаро-монгольського нашестя, у визвольних війнах і повстаннях проти польської шляхти, давати відсіч турецьким людоловам, захищаючись від русифікаторської політики царизму та сталінської диктатури.
Україна для поета – найдорожче в світі. Він називає її «дивом», своєю «молитвою, віковою розпукою». Бо ж вічно знемагала вона проти сильніших ворогів.
Автор називає свою Батьківщину словом «Мамо» з великої літери, а епітети «горда» і «вродлива» підкреслюють щирість синівської любові.
Повторами у третій строфі «ради тебе» поет доводить, що живе й творить тільки заради України:

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе муслю і творю.
Хай мовчать америки й росії,
Коли я з тобою говорю.

Саме в цій строфі казенна цензура у свій час побачила вияв націоналізму.
Але наступна строфа, що містить у собі антонімічні звертання, спростовує хибне звинувачення:
Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір’ю побуть на самоті.
Мати – найдорожча для кожного в світі. їй несе людина свої болі й радощі, сумніви й успіхи. З нею радяться, діляться турботами, сповідаються в гріхах. І хіба може бути присутній при цій сповіді хтось третій? Ні. З матір’ю – на самоті. Отже, якщо людина говорить з матір’ю-Україною,- то й усі інші країни не повинні втручатися в цю розмову.
Поет немов дає клятву у вірності Батьківщині, яка у вірші виступає не в якійсь хуторянській окремішності, а в світових обширах. І боротьба за її незалежність, за її життя і права «гримить над світом». Боротьба ця нелегка, що підкреслює епітет «люта» битва.
І заключний акорд вірша:
Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено.
Таким чином, поезія звучить як високопатріотичний твір, захоплює безмежною любов’ю до України, щирістю почуття.
Вірш написаний тристопним анапестом, має перехресне римування.
Сила його – в простоті образної форми, тієї простоти, за якою ховається напружена праця, яка й свідчить про справжню художню довершеність творчої спадщини Василя Симоненка.

Пісенна творчість А. Малишка
Українська пісня! Як багато важить вона в житті кожної людини! У ній – минуле, сучасне й майбутнє. Людина, зачарована піснею, згадує прозоре, чисте дитинство, горду юність, бажання бути мужнім, сильним у буремні години життя, милу постать матері, широту мальовничих краєвидів Батьківщини. Усе сконцентровано в щирих віршах поетів, чарівних звуках мелодій улюблених композиторів.
На щастя, українському народу випала доля носія найліричніших, ніжних пісень, які прославляють нашу націю протягом багатьох віків. Кожне слово поетів чарує нас та веде в дивний світ глибоких роздумів і почуттів.
До таких поетів належить і Андрій Малишко. На його віршах виховано не одне покоління. Поезія майстра слова відкриває незнаний світ, пробуджує кращі почуття, підносить до вершин людяності, творчості.
«Пісня про рушник» – вірш, що сягає до животворчих джерел народної творчості. У цій поезії поєднані образи рушника та матері. Рушником завжди прикрашали хату, наречена подавала його коханому, на ньому опускали труну, проводжаючи людину в останню путь. Матір – найдорожча в світі людина, яка уособлює в собі і людину, і рідну землю.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов, –
говорить поет, підкреслюючи, що на життєвих дорогах людину чекають і радість, і сум.
У більшості пісень А. Малишка – роздуми над людською долею, спогад про рідну хату, світло у її вікні, калину на подвір’ї, а головне пошана до батька й матері. Про це щиро згадує поет у вірші «Вогник».
Відомий український письменник О. Довженко відзначав: «Яка дівоча весна не приносила кохання на її (пісні) крилах!» З-під пера А. Малишка народжується чудовий вірш «Ми підем, де трави похилі». Поет описує найсокровенніші почуття закоханих: У парі з тобою ми будем любити Усе, що на душу лягло. У поезії «Ранки солов’їні» митець знову й знову підкреслює думку про те, що молодість – найкраща пора в житті людини. Тому не можна витрачати сили на дрібниці, суєту буднів, треба бачити й відчувати красу, що оточує кожного:
Знову цвітуть каштани, Хвиля дніпровська б’є, Молодість мила, Ти серце моє.
По людських стежках не можна пройти, не переживши почуття вдячності до людей, що несуть тобі добро, світло, радість пізнання. Такими зворушливими рядками сповнена поезія «Вчителька», що до наших днів кличе учнів до школи першого вересня, закликаючи принести у своєму серці краплини подяки людям найблагороднішої професії:
Знов щебече юнь і цвіте трава,
Пізнаю тебе в постаті несхилій.
Вчителько моя, зоре світова,
Раднице моя
На Вкраїні милій! Отже, поезія А. Малишка не тільки чарує своєю мелодійністю, ліричністю, а й сповнена патріотичними почуттями. Знову й знову звертаємо свій погляд до України, яка відкрила талант митця, що приніс і подарував нащадкам спогад про ніжність материнської усмішки, доріжку до класу, дороговказ життєвих стежинок, яким немає кінця.
У буянні краси, ніжності, любові, багатства почуттів музика композиторів П. Майбороди, О. Білаша, Л. Ревуцького, А. Штогаренка, С. Козака і вірші славнозвісного А. Малишка набули тієї гармонії, яка допомагає повернутись думкою в минуле, спостерігати сучасне і мріяти про майбутнє.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:
Художні твори