Home » Твори з української літератури » Симоненко Василь » Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (за творчістю Василя Симоненка)

Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (за творчістю Василя Симоненка)

Василь Симоненко — великий син українського народу, геніальний поет. Його світлій пам’яті, його палкому і ніжному слову я хочу присвятити свій твір.

В оточенні дідуся і матері промайнуло дитинство майбутнього генія. Він ріс, мужнів, як молодий дубок. Любив матір, любив дідуся, який замінив йому батька і став найпершим і наймудрішим порадником у житті. Дідусь розповідав онукові не тільки казки, він наставляв його у житті:

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Очі твої — одні. Блискавично промайнуло дитинство, і ось уже Василь — студент Київського університету. А з серця просяться на папір, до людей щирі та привітні вірші. Й увічнюються в цих віршах до щему рідні люди — дідусь, мама, родичі, односельці. Вони ж бо і є Народ.

У Симоненкових рідних Біївцях жила маленька, майже непомітна бабуся. Звали її Онисею. Жила сама-самотою: три сини, три орли загинули на фронті, їй поет присвячує свій вірш «У баби Онисі було три сини»:

Щоб знали майбутні предтечі

В щасливій і гордій добі:

їх горе на утлії плечі

Онися взяла собі. Якби не складалося життя Василя, а юність брала своє, весняними вітрами мрій, неспокою, натхнення шугає у скронях, ніжним квітом любові спалахує в серці. І те п’янке, юне, солодке переливається в чарівну поезію:

Вітер пісню співа стоголосо.

Але раптом в екстазі німім

Зупинивсь біля тебе і млосно

Зазітхає у волоссі твоїм. Василь любив правду, ненавидів зло. Умів любити так щиро, ніжно, самозречено, як ніхто на світі:

Ображайся на мене, як хочеш.

Зневажай, ненавидь мене —

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне. Умів Василь Симоненко і ненавидіти підлість, сваволю, лицемірство. По-лицарськи поет боровся з чорною кривдою і рядками своїх віршів, і друкованими статтями. Це накладало свій відбиток. Тяжко жилося поетові такої громадянської мужності. Оті відгодовані демагоги і брехуни не могли подарувати йому такого нечуваного вільнодумства, простити правду. І не прощали… Похмура політична зима дедалі лютішала. Побільшало цькувань, наклепів, звинувачень. В цей час Симоненко звіряється лише своєму щоденнику. Він пише про те, що втрата мужності — це втрата людської гідності, котру він ставить понад усе. Навіть над самим життям. Але скільки людей рятували своє життя в нікому непотрібному животінні.

На 28-му році згасла Симоненкова зоря, та навіки він залишився з нами, і його любов і мука, його радість і гнів, його вогненна поезія з нами:

Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розлука вікова.

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права. Поет вірив, що проллється він крапелькою крові на українське священне знамено — і спалахне яскраве світло. Саме тому, що він жив, любив і ненавидів, страждав і згорів за рідну землю, за народ, Батьківщина повік не забуде його.

Симоненко сьогодні — символ незнищенності українського духу, символ правди і сумління:

Син мужицький. Золоте коріння.

Одчайдушна блискавка брови.

Спалах — і холуйське павутиння

Запалив пожаром голови.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:
Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу (за творчістю Василя Симоненка)