Як я провів літо

Літо — це час, коли здобуті за цілий навчальний рік знання мають змогу утрамбуватися і осісти, щоб залишити місце новим, які чекають на нас у наступному році.

Це час перерви, дихання повними грудьми и прибирання в своїх головах. Час осмислити усе, що було позаду, задуматися над тим, що буде попереду. Час спокою і затишшя, відпочинку для душі. Час, коли усе раптом змінюється, й рівні, обридлі за стільки місяців ряди парт і стільців раптом обертаються на тонке мережево павутиння у волоссі й яскраво-зелене море літньої трави під ногами…

Мені

подобається літо. Люблю цей гомін дерев, бурхливу пісню жайворонка в небі, усмішку сонця, що скаче по твоєму одязі тонкими пальчиками-промінчиками і тікає, не дається у руки… Люблю це почуття свободи, яке не можна порівняти ні з чим іншим. Я люблю літо.

Цього літа я, як і завжди, був у бабусі. Я її дуже люблю і кожного разу з нетерпінням чекаю на нашу зустріч. Вона робить найсмачніші у світі вареники та співає найгарніших пісень.

За її хатою — садочок, а прямо за ним — річка. Я кожної вільної хвилини тікав до неї й купався досхочу, лежав у густих заростях з камишу й рахував тонкокрилих бабок, що стрімко

проносилися над моєю головою, а потім просто засинав, і вітер колисав мене шелестом високих кущів.

У селі в мене є багато друзів, але з ними ми бачилися дуже рідко: вони завжди заклопотані у господарстві. Отож більшу частину часу я провів, допомагаючи бабусі або відпочиваючи на улюбленому березі річки.

Я часто брав з сільської бібліотеки книги. З ними річкові походи ставали ще цікавішими, і ось вже моя уява малює славетні перемоги й битви, обертає сонечко на дракона, жука-плавунця — на лицаря, а сором’язливого різнокольорового метелика — на принцесу, що чекає порятунку.

Іноді мені здавалося, що ріка сміться і їй подобаються мої розповіді.

Так й проходили дні: дім, бабусин борщ з галушками, прибирання, до болю солодка полуниця, бібліотека, річка… Пізньої ночі я, втомлений і щасливий, повертався додому, і сміх річки проводжав мене до самого подвір’я.

Минуло багато тижнів, ночі ставали дедалі довшими, частіше йшов дощ. Осінь обережно підходила й обіймала дерева яскраво-червоним полум’ям домашнього вогника. Я повернувся додому. Розпочалася школа.

Але цього літа я не забуду ніколи. У моїй голові й досі ще шелестить прощальний сміх річки, що буде віддано чекати на мій приїзд наступного року…


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(2 votes, average: 5,00 out of 5)


Як я провів літо