Авг
04

Єдність сатиричного і ліричного у поемі Гоголя «Мертві душі»

admin

Скарбниця творчості Миколи Васильовича Гоголя збиралася на народному підґрунті. Саме тому його твори сповнені водночас і гніву, і любові. Гніву — до тих, хто нівечить людські долі, любові — до народу.

Ці парадоксальні суперечності простежуються протягом усього твору. Адже суперечливим є вже те, що поема має назву «Мертві душі», те, що сатиричне і ліричне в ній виступає в єдності.

Проте з кожною главою твору наростає викривально-сатиричний пафос. Якщо звернутись до образів твору, то можна побачити низку сатиричних персонажів, серед яких і центральний образ, і декілька його оточуючих. Наприклад, Манілов разом із дружиною презентують Чичи-кову список померлих селян, перев’язаний рожевою стрічечкою. Яке ж огидне відчуття викликає цей штрих! А сам Чичиков? Авантюрист, зацікавлений у нещасті інших людей заради своєї вигоди: «А теперь же время удобное, недавно была эпидемия, народу вымерло, слава Богу, немало». Двуликий добродій дякує Богові за людське горе!

Та хіба тільки він… Герої гоголівської сатири — люди обмежені, не здатні на душевні пориви. А їх захоплення не виходять за межі супу та котлет. Отже, предмети домашнього побуту важать в їхньому житті значно більше, ніж високі почуття.

Блискуче, гостросатирично письменник розкриває ту істину, що у тогочасному суспільстві людина не здатна відчувати симпатію, дружбу, повагу, любов.

Із найглибшою сатирою звучить тема столиці у «Повісті про капітана Копєйкіна, де відверто протиставляються державні мужі простій людині. А символом державної влади якраз і виступає Петербург — пихатий, розкошуючий, розбещений і ситий.

Зображення ж простих людей пройняте поезією. Та й сама авторська оповідь містить безліч ліричних відступів, авторських монологів і роздумів про життя, мистецтво, про Батьківщину. А спогади про Батьківщину доводять автора до глибокого трепету: «Не так ли и ты, Русь, что бойкая необгонимая тройка несешься! Дымом дымится под тобою дорога, гремят мосты, все отстает и остается позади. Остановился пораженный божьим чудом созерцатель: не молния ли это, сброшенная с неба? что значит это наводящее ужас движение? и что за неведомая сила заключена в сих неведомых светом конях? эх, кони, кони, что за кони!».

І ще більш контрастним стає цей авторський ліризм сатиричному показові співаючого Чичикова. Здавалось би, що тут дивного? Адже з прадавніх часів пісня супроводжує людину протягом усього життя. Але ж то людину! А Чичиков? Нелюдь, що придбав майно у вигляді мертвих душ.

Читаючи цей епізод твору, намагаєшся зрозуміти і почуття автора, і прихований зміст слів, вкладених в уста візниці Селіфана: «Вишь ты, как барин поет!».

Геніальність самої теми «Мертвих душ» виявляється у багатстві різних значень і протиставлень понять мертвих і живих душ, коли починаєш розуміти глибину і важливість для поеми того ліричного відступу, де мова йде про те, що «…на свете дивно устроено: веселое мигом обратится в пе-чальное, если только долго застоишься перед ним…».

Отже, М. В. Гоголь довів, що характер людини формується під впливом суспільного середовища. Тому можна стверджувати, що предметом сатири

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:


    Категорія: