Июл
03

Замітка дискусійного характеру в газету

admin

Чи потрібно читати книги?
Сьогодні, у роки бурхливого інформаційного буму, гостро постає питання: чи потрібно читати книги?
Багато людей, особливо молодих, схиляються до думки, що для розвитку особистості достатньо передивитись цікаві телепередачі, перечитати популярні газети й журнали, посидіти біля комп’ютера.
Інші, скільки живуть, стільки й черпають мудрість з творів класичної літератури. І для них проблеми, порушені в творах, актуальні й зараз.

Я вважаю, що значення книги в житті людини неоціненне. Якщо не читати, ніколи не дізнаєшся ні про Гомера, ні про Данте, ні про Вольтера. А якщо людина не знає про геніїв, то навряд чи можна її охарактеризувати як людину розвинену.

Щоб точно передавати свої думки, необхідно досконало володіти мовою. У цьому, я впевнений, допоможе читання книг, в яких зібрано незліченні багатства людського досвіду. Отже, частіше заглядайте до скарбниці духовності — книг, з яких б’є невичерпне джерело мудрості.

«Цікаві» й «нецікаві» предмети
Ми часто замислюємося над питанням: чи треба вивчати досконало всі предмети, що викладаються в школі? Адже нерідко декому не цікаво сидіти на уроках історії, бо готує він себе для професії військового, інженера-конструктора, банкіра. І навпаки, той, кому до душі література, історія, із щемом у серці заходить до кабінету інформатики, математики, фізики. Невже ж так важливо накопичувати «зайві», на думку моїх однокласників, знання?

Особисто я з ними не згоден. Уявімо ситуацію, коли військовий у свій час не навчився на уроках літератури співпереживати, розуміти почуття інших людей. Відповідно ця людина й буде чинити в житті: байдуже вбивати, сліпо руйнувати. А людина покликана творити, захищати, охороняти, зобов’язана добре знати, що ЇЙ будувати, що охороняти, кого захищати. Цьому вчать література й уся’ система шкільного виховання й освіти. Уроки, позакласні заходи заняття в гуртках, вечори, бесіди з учителями, екскурсії — це обов’язково пізнання нового, збагачення духовного світу.

Отже, все залежить від уважності, активності, бажання дізнатися, запам’ятати, навчитися. Ось і виявляється, що зневажливе ставлення до «нецікавих» для когось предметів збіднює людину, позбавляє можливості поповнити свою пам’ять, свій розум досягненнями людського досвіду. І це може негативно позначитися в майбутньому на кругозорі, розвитку, обсязі знань, і, врешті, на всій трудовій діяльності людини.

Чи потрібні нам давні звичаї?
Нерідко від ровесників доводиться чути: «Як уже набридли оці постійні згадки про традиції. Кому вони потрібні зараз?» Ці слова змусили мене замислитись: а чи справді сьогодні потрібно дотримуватись звичаїв наших предків? Читаючи твори українських класиків, слухаючи розповіді старих людей, я зрозумів, що народні обряди та традиції формували моральність народу.

З раннього дитинства в родині виховували працьовитість, слухняність, осуд лінощів. Споконвіку українці славилися своєю поштивістю й привітністю. Ці звички передавалися дітям від батька-матері, ставали невід’ємною рисою характеру. Здавна в сім’ї діти з повагою ставилися до старших себе. Це було ознакою пошани до їхнього досвіду, прожитих років.
Зараз нерідко можна почути, як син чи донька зневажливо називають своїх батьків «предками», «родаками». Це тих людей, що їх виростили, дали й дають все необхідне своїй дитині!
Чи була б така неповага, якщо б у сім’ях дотримувалися давніх звичаїв?

Я вважаю, що і гострих непорозумінь між батьками та дітьми не існувало б, коли б у родині діти виховувалися за давніми традиціями. А ви що думаєте з цього приводу?

Чи легко бути вихованим?
За словником поняття вихованості тлумачиться дуже просто. Це вміння поводитись: вітатися, розмовляти, вдягатися, їсти тощо. Звичайно вважається, що коли людина дотримується загальноприйнятих норм поведінки, то вона є вихованою.

Чи обмежується вихованість тільки цим? Адже, крім правил етикету, існують ще й моральні якості. Не зовнішня культура, а внутрішній, духовний світ людини. Це вміння бути доброзичливим, щирим, уважним. Для цього потрібні відповідальність, готовність чимось поступитися. А це вже набагато складніше, бо вимагає від людини самодисципліни.

Постає питання: кого ж вважати вихованим? Того, хто, дотримуючись всіх правил етикету, в душі є дріб’язковим та обмеженим? Чи того, хто, не знаючи цих якостей, готовий завжди прийти на допомогу?
Я вважаю, що вихована людина гармонійно поєднує в собі зовнішню культуру з внутрішньою порядністю. Можна швидко навчитися гарним манерам, але важче зректися власних вигід задля інших.
Отож, чи так уже й легко бути вихованим?

Примноження добра
Є такий вираз «примножувати добро». Я поцікавилася в знайомих, що означає він конкретно для них.
Хтось сказав, що примножувати добро — це значить придбати собі якісь добротні речі, тобто накопичувати матеріальні цінності, бо вони є для них показником гарного, забезпеченого

життя.

Інші відповідали, що для них це значить віддавати людям свою ласку, тепло, доброту. За отримане від когось добро розплачуватися ним же, а отже, його примножувати. Виходи ь, що примножувати означає віддавати.

Мені до душі слова В. Симоненка, який писав:
Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для інших виборює життя.
А до якої думки схиляєтеся ви?

Чистота — запорука здоров’я чи предмет суперечок?

Щовесни, тільки-но сходить сніг, вулиці і парки нашого міста набувають жахливого вигляду: за зиму там накопичилася велика кількість сміття. Влада, як завжди, оголошує двохмісячник «Зелена весна», і починається боротьба за… так-так, за чистоту. Звучать заклики до населення взяти участь у цій благородній справі. Хтось з ентузіазмом береться за мітлу чи граблі і має від цього задоволення. Хтось скептично або навіть грубо відмахується, вважаючи, що це справа двірників. Дехто по-своєму реагує на такі заклики, продовжуючи смітити, де захочеться.

Що ж до нас, учнів шкіл, то вибір ми маємо багатий: можемо допомагати батькам біля будинку чи на присадибній ділянці, а можемо тренуватись із граблями біля школи. Є ще один варіант — брати участь у розчищенні міських парків. Ось де цікава робота! Після уроків або навіть і в навчальний час (мабуть, навчання вже не має такого значення, як чистота в парку), ми змушені воювати із купами листя — і не тільки листя. Скажете, що ми не надто перепрацювалися і наш святий обов’язок — допомагати. А у влади не вистачає коштів…

Та все ж таки, може, для такої роботи варто залучити більш серйозні сили, а не прикриватися школярами? Я вважаю, що кожен має займатися своєю справою. Тим більше, що прибирати за вас листя, шановні дорослі, ми можемо, а от ви за нас навчатися — ні…

Дорога до спортивних вершин

Хто не мріє стати спортсменом? Хто не хоче бути сильним та здоровим? Мабуть, усі, хто займається спортом, мріють стати чемпіонами. Я, як і більшість моїх ровесників, теж захоплююся спортом. Люблю грати у футбол, кататися на ковзанах. Я також пробував займатись і бігом, і стрибками, і гімнастикою, але особливих успіхів не досягав. Мої однокласники кажуть, що в мене немає здібностей. Але хіба займатися спортом повинні тільки «перспективні» хлопці й дівчата? А як же дізнатися чи «перспективний» ти чи ні, якщо тебе не розглядатимуть на фоні інших спортсменів. Тож на мою думку, спортом повинні займатися всі, хто відчуває внутрішню потребу в цьому. У кожного є своя спортивна вершина, і кожний прямує до неї своїм шляхом.

Чи потрібно вивчати ділове мовлення

Мова обслуговує усі сфери суспільного життя: державних і громадських установ, навчальних закладів, науки, літератури, ділового спілкування.

Ділова документація відображає характер суспільних відносин, у ній зосереджується інформація про події, явища, приватні стосунки між людьми. Слід знати, що будь-який документ складається лише в офіційно-діловому стилі. У документах не вживаються емоційно-забарвлені слова, розмовні звороти, слова зі зменшувально-пестливими суфіксами. Неприпустимі в документах епітети, порівняння, метафори. Точність досягається вживанням тільки однозначних слів, використанням термінів, цифрових даних, зазначенням дат, прізвищ.

Документи мають різний ступінь стандартизації. Одні більш регламентовані: розписки, заяви, протоколи. Листи й оголошення менш регламентовані. А автобіографії та характеристики мають незначний рівень стандартизації. Для документів характерні усталені мовні звороти, стандартні початки і закінчення.

Отже, уміння складати ділові папери, вдумливо їх читати, правильно розуміти — обов’язок кожної сучасної людини.

Кожен із нас повинен бути терпимим

Я часто замислююся над вчинками та поведінкою людей, які мене оточують. Щось у них мені подобається, а щось — ні. Але я помітив, що всім нам не вистачає терпимості у наших діях та вчинках. Терпимість — якість, що характеризується намаганням досягти взаємного розуміння інтересів, переконань, віросповідань, звичок, поведінки людей. Узгодження різних інтересів та поглядів за умови терпимості здійснюється без тиску та образ. А ви як думаєте? Я за терпимість між однокласниками: ми всі різні, але ж ми — клас. Я за терпимість між батьками і дітьми, бо ми ж — родина. Я вважаю, що в наш час, терпимість між різними політичними системами, культурами, світоглядами, а також окремими особами є необхідною умовою виживання людства.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (16 votes, average: 4,56 out of 5)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: