Життя прожити — не поле перейти

Життя – страждання? Одного разу я познайомився з дівчиною, яка вважає, що народжувати дітей – прирікати їх на муки, і що вона не може на себе взяти такий гріх. Важко таке чути. Особливо важко це чути від тих, у кого і проблем не має, крім тих, що вони самі собі створили. Чому дівчинка-інвалід усміхається і кожен день дякує Богу за своє життя, а хтось не цінує своє безтурботне дитинство?

Говорять є різниця між жити і виживати. Звичайно ж, є. На мою думку виживати, це коли ти тратиш всі свої сили на підтримання

життєдіяльності, коли не залишається часу на жодні емоції, коли ти заручник власного тіла. Жити – відчувати всю барву емоцій, всі контрасти, бути у вирі подій, засинати з думкою про завтрашній день і подякою за сьогоднішній. На превеликий жаль, більшість людей навіть не підозрюють про те, що вони живуть.

Так, життя прожити – не поле перейти, бувають різні ситуації, труднощі. Часто трапляються такі перешкоди на шляху до нашого щастя, які, здається, неможливо подолати. Та все-таки, життя прожити – це піднятись на вершину гори. В когось цей підйом буде пологим, в когось крутим, але це буде вже не так важливо, коли дивишся згори на плоди свого життя. Яким б воно не було, добре що воно було.