Июл
08

Життєвий і творчий подвиг Василя Стуса

admin

Ці слова належать Василеві Семеновичу Стусові. Його поезія — то сама правда в її істотних і трагічних ознаках, живий нерв України, її безталанна доля. Щедро обдарований, чесний і наполегливий, він міг би стати не лише великим поетом, а й глибоким літературознавцем, але його виключили з аспірантури, бо разом з критиком І. Дзюбою 4 жовтня 1966 року в кінотеатрі «Україна» після перегляду кінофільму «Тіні забутих предків» Стус звернувся до громадськості з протестом проти арештів творчої та наукової інтелігенції України.
Лірика Василя Стуса в радянській періодиці майже не друкувалася за його життя, окрім кількох ранніх віршів. А проте його творчий доробок значний і надивовижу цільний. Весь він присвячений Україні. Любов до своєї Вітчизни в поета була всеохоплюючою і такою могутньою, що майже не залишала місця для інших тем.

Здається, бачу: звуться буйні трави,
де вже відговорили всі струмки,
а Україна, Лебединя, Слава
за сином назирає з-під руки.
Невже то — квітень, і шпачиний клекіт,
а чи немудрі клини, чи чужі
обірвані рулади? Чий же шепіт
урвавсь на воронованім ножі?

Життя Стуса — це дорога через терни до зірок. Він писав, а його не друкували. Звільняли з роботи, переслідували, хотіли зламати. 1972 року разом з іншими інакодумцями його засуджено. Почався шлях поета на Голгофу через мордовські і пермські жахливі концтабори.

Що тебе клясти, моя недоля?
Не клену. Не кляв. Не прокляну.
Хай життя — одне тернисте поле,
але перейти — не промину,
Дотягну до краю. Хай руками,
хай на ліктях, поповзом — дарма,
душу хай обшмульгаю об камінь —
все одно милішої нема
за одно утрачену й ледачу,
за байдужу, осуружну, за
землю цю, якою тільки й значу
і якою барвиться сльоза.

Це — «Присмеркові сутінки опали». Назва говорить сама за себе. Він бачив, як дедалі більше увиразнювалася невідповідність між реальним історичним плином подій і їх громадсько-політичною оцінкою. Це викликало в нього гнівний протест, обурення, яке він висловлював у поезії.

Що буде завтра? Дасть бог день і хліба.
А що, коли не буде того дня?
Тоді вже гибій. Отоді вже — гибій,
Простуючи до смерті навмання.

Стус помер у концтаборі. Його немає. Але він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Настали наші часи. Часи, які Стус готував своїм життям. Він — наша совість. Не зраджуймо ж її.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: