Home » Твори з української літератури » Квітка-Основ’яненко Григорій » Зображення життя і побуту українського селянства в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка “Маруся”

Зображення життя і побуту українського селянства в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка “Маруся”

Сентименталізм виник і розвивався в Європі та Росії у XVIII столітті. Завдання своє вбачали представники цього літературного жанру в зображенні життя простих людей, їх побуту і внутрішнього світу, який протистоїть світу вищих класів — бездуховному і обмеженому. Часто це зображення було схематичним та ідеалізованим, але письменники ставили перед собою важливіші задачі: довести панівним класам, що прості люди теж мають почуття, так само (а, можливо, і краще) відчувають красу і люблять, так само страждають, мають свої почуття власної гідності і моральні застави. В російській літературі представником сентименталізму був Карамзін, а Г.Ф. Кві тку-Основ’яненка називають першим (і єдиним) сентименталістом в української літературі.

Намагаючись протистояти тим, «що з нас купкують та й пишуть.., що, стало бить, по-нашому, опріч лайки та глузування над дурнем, більш нічого не можна й написати», Квітка-Основ’яненко пише повість «Маруся».

Поставивши в центрі оповіді зневажене суспільством селянство, показавши його носієм високих морально-етичних норм, глибокого чуття і благородних рис, Г.Ф. Квітка-Основ’яненко намагався об’єктивно відобразити життя селян.

Він звертається до народної творчості, детально описує побут селянської родини Дротів, розповідає про звичаї і обряди народу (зокрема, сватання, похорон).

За словами Куліша, письменник взяв для оповіді «найнижчу матерію: взяв неписьменного, темного, найпростішого собі хлібороба і оповідав його ж мовою, що в його господарстві, в сільській околиці і в хаті між жіноцтвом діється».

Образ мужичої хати з її побутовим обрядом написаний в «Марусі» досить реалістично. Письменник розповідає, як порались по господарству жінка Наума Настя, а потім і дочка Маруся, як сам Наум Дрот працюваЕ коло худоби і у полі.

Дуже докладно і детально виписує Квітка-Основ’яненко обряди селян. З його описів можна дізнатись багато чого цікавого. Коли читаєш, наприклад, про сватання Василя до Марусі (спочатку нещасливе, а потім інше, вдале), то складається враження, ніби це якийсь етнографічний посібник, так уважно, не минаючи ані. найменшої деталі, дає нам письменник опис обряду.

Або, наприклад, весілля. Весільний обряд, описаний автором, з незначними змінами лишився в народі й сьогодні. Та все ж цікаво читати про кількість дружок на весіллі, про те, які пісні співаються, які танці танцюються, як повинні вести себе молодий з молодою, їхні батьки та гості на весіллі.
Дуже цікаво читати про те, як зустрічались хлопець з дівчиною в ті часи. Мене дуже вразило, що, зустрічаючись з хлопцем наодинці, дівчина могла знеславити себе, навіть нічого не роблячи. А те, що дівчата повинні вести себе скромно, на вулиці очей не піднімати, розмовляти тихими голосами, не сміятися, не пустувати? Нам зараз цього не зрозуміти, але в таких суворих звичаях було своє раціональне зерно.

Цікаво знати і про господарські справи тогочасної сільської родини, як посилали пішки дівчат у місто, щоб вони купили необхідні для господарства речі, як готували наші предки борщ і кашу, що ставили на стіл у будні й у свята, які страви подавались до весілля і на сватання, у Великий піст і на Великдень.
Детально описує Квітка-Основ’яненко одяг того часу. Ось, наприклад, як вдягалася Маруся у свято: «Сорочка на ній біленька, тоненька; сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картацька, черчата, ще. материнська — придана… Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс… Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами, і ляхівка з-під плахти тож вимережована й з китичками; панчішки сині, суконні, і червоні черевички». Автор також докладно описує, що і куди слід одягати, який одяг годиться на весілля, який на велике свято, який у будні, а який і на похорон.

Сцена похорону Марусі, що померла, застудившись в страшну бурю, — одна з найсумніших у повісті. Та і в такій сцені Квітка-Основ’яненко докладно описує народний обряд. «От і понесли: поперед усього хрест святий з корогвами, далі кришка з мар, сукном мертвим покрита, несли чотири хлопчика, як янголи, і в них хусточки. Затим криша з труни, килимом покрита, а несуть її чотири боярина; за ними попи з свічками і диякон з кадилом, а там дяки, та так прехороше, прежалїбно співають, що хоч-не-хоч, так заплачеш…».

Ще одна дуже важлива сторона тогочасного життя — миколаївська солдатчина. Саме через неї (через те, що Василь — сирота, і його в першу чергу могли забрати у солдати) відмовив Наум у сватанні, саме через неї Василь і Маруся так ніколи і не стали щасливими. Адже поки Василь збирав гроші, щоб найняти людину, яка буде служити за нього (найомщика), Маруся померла. А я, доки не прочитала цю повість, і не знала, що можна було найняти людину, яка б служила замість того, на кого випав жереб. Цю сторону тогочасного життя, як і багато інших, відкрив мені Г.Ф.Квітка-Основ’яненко.

Повість «Маруся» цікава не стільки сюжетом, скільки відображенням найрізноманітніших сторін життя тогочасного села, його обрядів, його праці, його свят.
Саме за це я люблю і ціную твори Г.Ф.Квітки-Осно-в’яненка.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 4,00 out of 5)
Loading...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори: