Июл
08

«Зорять з граніту вічні солдати, болями їхніми пам’ять живе…»

admin

1 варіант
На світанку 22 червня 1941 року, коли активне життя країни ще не почалося, мирний сон перервали вибухи німецьких авіабомб. Без оголошення війни фашисти перейшли кордон Радянського Союзу і заповнили першу сторінку в кривавому літописі війни.
Війна… Скільки вона наробила горя, скільки життів забрала в небуття, «скільки страждань примусила винести? Але наші люди, наші ветерани, колишні воїни — все винесли, все витерпіли. Що їм прийшлося перенести? І холод, і голод, і злидні, і страх. Вони мужньо пройшли цей етап в історії, ніколи не опускаючи очей, ніколи не падаючи духом.
Багато письменників, поетів, журналістів зверталися до теми війни. Незвичайно важко вибрати з їхніх творів щось найкраще, найосновніше, те, що могло б піднятися над усім. Серед них є і такі гіганти української літератури, як: Олександр Довженко, Ліна Костенко, Олесь Гончар. В своїх творах вони охопили майже всі частини життя воїнів, бойові будні, радощі, любов і навіть смерть.
Боротьбу радянського народу з фашизмом Олександр Довженко показує як боротьбу світла з темрявою, з моральними виродками, з мерцями. «Ніколи, — писав О.Довженко, — над світлою і радісною красою не нависали такі темні хмари. Школи ще краса України не була так знівечена шрамами, як злочинствами ворогів усього світу — фашистів».
Одним з найкращих творів письменника є «Повість полум’яних літ». Це нова емоційно забарвлена форма кіноепосу, яка звернена і до сучасників, і до майбутніх поколінь, у якій особисте переростає в загальнонародне. Використовуючи і розвиваючи фольклорні традиції, митець створив героїчну легенду і разом з тим насичений великими історичними подіями документальний твір про подвиг народу-воїна, народу-миролюбця, який виніс на своїх плечах весь страшний тягар війни і переміг. У повісті показано події на фронті, звірства фашистів, нескореність радянських людей, бої і великі битви. Завершується кіноповість зображенням солдата-переможця, що застиг, як пам’ятник, «вражений величністю пройденого шляху».
Багато людей не повернулося з кровопролитних боїв, загинуло, виконуючи свій святий обов’язок: захищати рідну землю. Величезна кількість цих воїнів-визволителів, їхніх могил, розкидана по всій території України. Саме про це пише Ліна Костенко в своєму вірші
Тут обелісків ціла рота». В своєму творі поетеса описує групу обелісків, які залишилися з часів війни. Читаючи цей надзвичайно сумний вірш, не можна не звернути увагу на вражаючої сили рядки:

Лежать наморені солдати, а
не проживши й півжиття!

Поетеса утверджує думку про невмирущість пам’яті тих, хто поклав життя за щастя майбутніх поколінь, за мирне життя на землі.
Продовжуючи думку поетеси, можна сказати, що ми, сьогоднішнє покоління, не повинні забути тих, хто загинув заради нашого щастя. Ми повинні жити і передати своїм нащадкам ту священну пам’ять про загиблих воїнів-визволителів,

які врятували світ від «чорної смерті». Так вічна ж пам’ять їм, переможцям! Слава всім тим, хто зробив наше життя мирним і щасливим!

2 варіант
Ціною великих жертв народу була здобута перемога у Великій Вітчизняній війні. Давно відгриміли останні залпи гармат, зарубцювались рани на українській землі, та рокам не стерти в народній пам’яті подвиги героїв.
Люди хотіли зримо відчути, художньо усвідомити велич здійсненого, красу народного подвигу. Потрібна була книга, яка б стала урочистим салютом Перемоги. «Прапороносці» О. Гончара й стали такою книгою. В ній змальовано героїв як прекрасних, справжніх лицарів без страху і докору, виспівано радість перемоги, уславлено переможців.
Гончар змальовує й оспівує героїв, оповитих красою вірності Вітчизні, відважних і прекрасних у своїх почуттях, діях, вчинках. У житті й смерті. Я захопилась самовідданістю воїнів, їх відвагою, вірністю присязі, гуманізмом. Світла благородна їх мета — визволення поневолених народів, розгром гітлеризму.
«Прапороносці» показали світові десятки характерів і доль людей.
Юрій Брянський — то ніби перший з героїв. Два поняття органічно пов’язуються з образом Брянського: відповідальність та вірність. Брянський не тільки жив по-справжньому, але й загинув також героїчною смертю. Підкошений кулею, він лежить, подавшись усік тілом вперед, як птах у польоті, а коли один з бійців ненароком торкнувся до його руки, що затисла зведений пістолет, пролунав постріл… «Брянський!.. Ти… ти і мертвий стріляєш», — вигукує вражений загибеллю друга та цим пострілом Черниш. Брянський і по смерті продовжує впливати на бійців, а рота, якою він командував, до кінця війни лишилась «ротою Брянського». Черниша та Брянського єднають любов до Батьківщини, розуміння почуття військового обов’язку, суворі фронтові будні.
Жорстокі втрати загартовують Черниша як воїна і командира. Він відчував, що війна є, насамперед, тяжка, безперервна, самовіддана праця. Це твердий камінь під лопатою, коли треба вирити окоп, грязюка під ногами, коли несеш на плечах тяжкі монолітні плити, безсонні ночі на варті. Смерть Гая болем проникла в серце Черниша. Сам чулий до прекрасного, Черниш бачив, як солдат милувався красою волошок — і ось він уже лежить мертвий, лежить, затиснувши їх у руці. Тут, можливо, Черниш уперше відчув протиприродність війни. Він глибше бачить, як «світле, красиве, сповнене живих барв» містечко насправді перетворене на купу руїн. Черниш постає перед нами як світлий, мужній образ воїна-патріота, одного з покоління Брянських, чиїми зусиллями, мужністю, вірністю і кров’ю здобута перемога, їх вело в горнило боїв почуття патріотизму, й сьогодні вся країна схиляється перед їхнім вікопомним подвигом. Кожен солдат має свої слабкості й переваги, кожен із них росте, борючись з ворогом, кожен весь час перебуває у русі, — кожен із них живе в наших серцях.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:

Категорія: