Зразки творів на різні теми

Оленчине літо
Довгоочікуваного літа чекала вся родина. Після напруженого навчального року Олена намагалася зібратися з думками. Вона вже малювала собі райдужні картини відпочинку далеко від великого міста. Валізи були вже готові, квиток лежав у сумочці, було спокійно на душі. Батьки за день до свого від’їзду запевнили, що з хворою бабусею буде все гаразд. Заспокоївши себе тим, що дійсно нема підстав хвилюватися, Олена взяла речі й рушила до дверей.
Тишу порушив дзвінок у двері. Олена здивувалася,- адже всі знають, що

сьогодні вона їде на відпочинок. Серце забилося ритмічно, в голові почали крутитися картини? останніх днів. Ніщо не віщувало біди.
Олена відчинила двері. На порозі стояв чоловік, якого вона вперше бачила. Звістка, яку приніс незнайомець, змусила Олену змінити плани. Забулися мрії. Вона повернулася до реалій життя -бабусі стало зовсім зле. Взявши все необхідне, Олена не помітила, як спустилася з шостого поверху, як пробігла мимо людей, які сиділи біля будинку.
Вона докоряла собі, що за останній місяць жодного разу не відвідала бабусю. За тривожними думками Олена не помітила, як підійшла до дверей бабусиного будинку. Затамувавши подих, відчинила двері, забігла в кімнату, де метушилися люди в білих халатах. Тільки голос уже немолодого чоловіка зміг привести до тями Олену. «Зараз усе гаразд, – сказав він. – Роки беруть своє…»
Олена підійшла до ліжка, де лежала бабуся, і на очах з’явилися сльози, сльози щастя. Вона зрозуміла, що все вже позаду.
Наступного ранку бабуся прохала Оленку повернутися додому, запевняючи, що вона сама зможе потурбуватися про себе, але онука навіть не хотіла й думати про повернення.
Це літо вони будуть разом. Адже бабуся – це найдорожче, що в неї є.

Приклад стійкості духу
Ім’я цього спортсмена майже невідоме в Україні, хоча фотографії його обійшли сторінки багатьох спортивних видань світу. На X Параолімпійських іграх в Атланті у 1996 році Марк Велманн запалював олімпійський вогонь. У цьому факті не було б нічого незвичайного, якби не одна деталь – у нього паралізовані ноги і до олімпійського вогню він піднявся за допомогою рук по спеціально натягнутій для цього трапеції.
У світі альпінізму Марка Велманна добре знають завдяки незвичайному способу підкорення гірських вершин. А змусила його до цього тяжка травма – перелом хребта, в результаті якого він став інвалідом. Проте з альпінізмом вирішив не розлучатися.
Разом зі своїм другом Майклом Корбейтом він підкорив вершину Ель Капітан гірського хребта Сьєрра-Невада, що у Каліфорнії, яка сягає висоти 3500 метрів. Піднявся на неї, користуючись лише силою власних рук. У підкоренні вершини йому допомагав Майкл, який слідкував за рятівним фалом. Проте основне навантаження все ж випало на сильні руки Марка, який раз у раз підтягував паралізоване тіло вище до вершини. У деяких місцях сміливому альпіністу доводилося долати майже вертикальні відрізки скелястого шляху. Але, незважаючи на всі труднощі, він підняв своє тіло з паралізованими ногами на висоту, недоступну й багатьом здоровим людям.
Доля Марка Велманна – ще одне свідчення нескореності людського духу. Він став підкорювачем не тільки гірських вершин, а й власної недуги. Такі люди заслуговують нашої глибокої пошани та є прикладом стійкості духу.

Відгук про твір мистецтва
Духовне багатство – це не лише інтелект, рівень знань, майстерності, досвіду, а й особливості вдачі, генетичне підґрунтя, у якому зародилися паростки художнього мислення. Сам інтелект без цього підґрунтя ніщо. І чим воно багатше, тим органічніше мислить художник у своїх творах-пошуках.
Коли зазирнути в життєпис скульптора Богдана Романця, то можна знайти відгадку на всі найголовніші таємниці його творчої лабораторії.
Скульптор прийшов у мистецтво крізь терни. Батько не дозволяв йому малювати, бо хотів бачити сина продовжувачем власної ковальської праці в селі Бродівщині. Але наполегливий і закоханий у мистецтво син не полишав олівця, бо виходило файно. Роботи хлопця помітила вчителька англійської мови М. Подоляк, повезла хлопця до Львова у Будинок народної творчості. А згодом славна Софія Вольницька відпросила у батька сина для навчання на підготовчих курсах. Відбулося знайомство Богдана з Левицьким, Сельським, Овсійчуком – справжніми майстрами мистецтв.
У своїй творчості Богдан Романець прагнув порвати пута стереотипності, офіційщини, псевдореалізму і вийти на свою рідну національну духовність, довести, що власна історія та народна культура – невичерпне джерело для натхнення.
Роботи його органічні, гармонійні за формою і духом. Дуже показовою в цьому плані є скульптура «Саркофаг України». Нічого, здавалося б, суто українського в ній нема, але якщо уважно придивитися, то в цій фігурі можна побачити всю трагічну долю України – від прадавніх жорстоких часів до чорнобильської трагедії. Скульптура промовляє кожною своєю деталлю – і не декларативною, не прозовою, а мовою символів справжнього мистецтва, мовою поетичного епосу. Тим і вражає, вражає глибоко. Вдивляєшся в скульптуру, в її форми і душу огортає почуття трагічно-болісне, містичне. Здається, ось-ось тобі відкриється якась таємниця буття, таємниця того великого Будівничого, що дав людям відчуття і щастя, і горя.
Отже, цю річ можна вважати справді цікавою художньою знахідкою. Вона має посісти достойне місце в Україні як пам’ятка епохи, як досконале відображення української долі.
До сьогоднішнього дня художник прийшов з достойним доробком. Не зрадив син добрих надій великої родини. Митець у постійному пошуку нових тем, сюжетів.