Зразки усних та письмових висловлювань з української мови

Мій вихідний день
Після напруженого навчального тижня вирушаю з батьками у наймальовничіший куточок Харківської області – Коробові Хутори. Вони знаходяться на березі Сіверського Дінця, в кількох кілометрах від міста Готвальда. Ці місця здавна були відомі своєю красою. Ріка тут широка, її береги вкриті багатою рослинністю.
Навкруги ліс. Він розкинувся на багато кілометрів вздовж Сіверського Дінця: зліва – шпильковий, з правого боку – листяний. Повітря сповнене ароматом дерев, трав та квітів.
У цій місцевості

знаходяться овіяні легендами дві гори – Козача та Пташина. Говорять, що колись тут стояли вартові козацького війська, оберігаючи мир і спокій населення.
Найкращою оздобою цього мальовничого куточка Харківщини є озера. Тут їх налічується біля трьохсот. Найбільш улюбленим серед відпочиваючих є Біле. Його площа 45 гектарів, а глибина -до семи метрів.

Добре, що наш край багатий на такі чудові місця. Після відпочинку наступний навчальний тиждень не здаватиметься мені занадто важким.

Дрібний дощик
Дрібний дощику! Чому ти такий рясний?
Три дні й три ночі ллєш на дахи, які лише блищать і весело

посміхаються.
Прохолодний дощику! Навіщо ти кропиш та кропиш річку? Води в ній і так багато.
Набридливий дощику! Ось я візьму, піднімуся на хмару й знайду те велике сито, крізь яке ти сієшся. Я закрию його долонями, зроблю в хмарці віконечно для яскравого сонечка й перекину над землею барвисту веселку. А коли побачу, як матуся йде, то крикну Сонцю:
–    Посміхнися промінцями. Бачиш – он моя матуся йде! А ще крикну тобі, неслухняний дощику:
–    Сійся-лийся на лани, на зелені килими. А на доріжку, якою ненька йде, не треба.

Ліс взимку
Чудово взимку в лісі! У срібному вбранні стоять дерева. Повітря сповнене запахом хвої. На лісовій стежинці залишив свої сліди заєць-біляк. А ось і він принишк під голим кущиком калини. Його розкішна шубка ніби змагається із сніговою красою. Що виблискує яскравіше?
Крізь гілля дерев, що рясно вкрите інеєм, кидає своє грайливе проміння сонечко. Під променями сніг виблискує різними барвами.
Від цієї краси так гарно на душі!

Лісові друзі
Крокую лісовою стежкою, милуючись незвичайністю природи. Ось стоять столітні велетні дуби, розкинули своє лапате розложисте гілля. Вітер-пустун перебирає листя, утворюючи хвилеподібний шум.
Навкруги виструнчилися нарядні берізки, похитують довгими косами, наче запрошують до розмови про свою білостовбурову красу.
Дикі кислиці та груші пропонують відвідати виплекані сонечком щедрі плоди. А ондечки виграють густим багрянцем китиці горобини. Дізнайся-но, чи будуть люті морози цієї зими!
Тріпоче безперестанку полохлива осика неспокійним листям; візерунчасті ясени та розлогі клени ведуть між собою спокійну розмову.Чудово влітку в лісі! Якими пахощами сповнене повітря! Дихаєш – і не надихаєшся. Не намилуєшся красою лісових дерев.

Папороть
Є рослини, що овіяні легендами, повір’ями. Саме до таких належить і папороть, яку часто можна зустріти, блукаючи під тінистими розлогими деревами. Рослина має велике листя темно-зеленого кольору, що розташоване на коротеньких товстих черешках.
У народі існує повір’я, що в ніч на Івана Купала папороть квітне маленькими квіточками, що горять, як вогонь. Говорять, що треба зірвати квіт швидко, бо з’являється він на світ тільки якоїсь миті впродовж ночі. Сміливці вирушають до лісу, твердо знаючи, що рослину охороняють чорти, тому готують звечора освячену дванадцять разів скатертину, свячену воду та ніж, щоб окреслити навколо себе коло від нечисті. О дванадцятій годині папороть начебто розцвітає. Квіт, що впав на скатертину, треба швидко схопити й сховати за пазуху або, зробивши розріз у шкірі лівої руки, сховати його туди й бігти, не озираючись.
Чому ж люди вірять у такі відчайдушні пригоди? Бо, за легендами, рослина допоможе віднайти всі скарби землі, закохати будь-яку дівчину, відімкнути замки без ключів. Одним словом, полегшить життя людини.
Рослина має ще одну народну назву – чортова борода. Мабуть, це через тонко загострену пластину, що має продовжено-еліптичну форму.
Папороть широко використовується в медицині. Тому берегти рослину – це значить допомогти матінці-природі приносити неоціненну користь людям.

У літньому лісі
Особливо гарний літній ліс вранці. У ньому стільки сонця, що аж очам лоскітно! А всі дерева, кущі, трава густо прошиті золотими нитками сонячних променів. Листя з краплями роси міниться різними барвами. А серед дерев та чагарників сховалося невеличке озерце. Дивишся на воду – дзеркало та й годі! Черемха та очерет густо оточили озеро, наче сховавши його від сторонніх очей.
Милуєшся лісом і здається, що потрапив у казкову країну, повну
несподіванок і чудес.
Ондечки на галявині біля розлогого зеленочолого із сивиною дуба сховалися в траві жовтуваті квіточки. Наче світлофори попереджають вони людей про бережливе ставлення до природи.

Білокора красуня
Біля нашої хати росте білокора береза. Тато посадив її кілька років тому. З тоненького пагінчика берізка перетворилася на струнку красуню, яка погойдує гнучким гіллям від подиху вітерця-пустуна.
Існує легенда про це дерево. На березі Дніпра жив зі своєю матір’ю юний Доброслав. Коли напали на нашу землю вороги, пішов молодець боронити рідний край. В одному з боїв загинув хоробрий воїн.
З туги за сином старенька мати-вдова простояла всю ніч, схилившись на тин.
А вранці побачили люди на тому місці дерево з білою корою. Назвали його березою, бо хата жінки стояла на березі Славутича -Дніпра.
Навесні одягає берізка зелене вбрання однією з перших. Чи не тому й перший місяць весни називається березнем? А колись і рік в Україні починався саме з цього місяця.
Рости ж, берізонько, оспівана в народній творчості, прославлена в музиці та живописі, чаруючи нас своєю надзвичайною природною красою.

Конвалія
На лісовій галявині красується ніжна квітка конвалія. її яскраво-білі порцелянові дзвіночки приваблюють своєю мініатюрністю і незвичайною геометричністю форм. Струнке зелене стебельце поступово тоншає на верхівці. Скромні дзвіночки наче співають величальну пісню приходу найкращої пори року – весни, яка несе на своїх крилах надію, щастя, чистоту почуттів.
За однією з легенд, конвалія виникла від сміху лісової дівчини Мавки, яка вперше відчула хвилююче почуття кохання. Тому квітка вважається провісницею щирих почуттів, радості й любові.
За іншими джерелами, ці лісові квітки виросли там, де капали на землю сльози дівчини з туги за нареченим, що загинув у бою із загарбниками.
Квітка є символічною ознакою пробудження від довгого зимового сну чарівної природи. Конвалія занесена до Червоної книги. Тому бережливе ставлення до рослини – це збереження неоціненних скарбів лісу.

Народні обряди
В українських обрядах та традиціях бринить душа народу. Важко уявити Різдво без куті, Великдень – без писанки, Святу Трійцю -без клечання. Кутя – символ урожаю, писанка – народження весняного сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів.
Ці ритуали виникли на зорі людства, були тісно пов’язані з міфологією, трудовою діяльністю людини. Існували спеціальні обряди, пов’язані із землеробством, мисливством, рибальством. Усі вони супроводжувалися піснями, танцями, заклинаннями.
У східних слов’ян обрядовість поділялася на календарну й родинно-побутову. Колядування й щедрування, веснянки й гаївки, купальські й обжинкові пісні – це перлини народного таланту. їх треба зберігати й примножувати. Бо у всіх народів є повір’я, що той, хто забув традиції своїх батьків, карається людьми і Богом. Він ходить по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо втрачений для народу.
Останнім часом українська обрядовість повертається до нас, несучи з собою високу поетику, красу, єднання з природою.

Гончарство
Українці здавна займалися гончарством. Багато значив ритуальний вибір часу для роботи. Воду для замішування глини набирали неодмінно вранці. О цій же порі формували посуд і випалювали його. Як кажуть у народі, це тому, що ранком колись творився світ. А день для вироблення молочного посуду обирався гончарами тільки суботній (Федорова «збірна» субота).
Миски та кухлі виробляли з червоної глини, бо вона, як вважали, замішана на крові Бога. Тому посуд з неї мав магічні властивості. Гончарний круг крутили обов’язково справа наліво – по ходу сонця. Перед випалюванням майстер проказував замовляння. Випалювали, не снідавши, натщесерце. При цьому заборонялося сміятися й кривлятися, щоб не викривився посуд. Гончарі не любили, коли в часи роботи до двору заходили сторонні люди. Вони могли «зурочити» вироби.
Складним є це ремесло. Але скільки користі воно приносить людям! І, звичайно ж, краси. Бо в музеях України зібрані справжні витвори мистецтва працьовитих гончарів, що дивують різноманітністю фарб, незвичайністю форм.

Пісня (науковий опис)
Пісня – одна з найдавніших форм народної творчості. Вона зародилася в трудовій діяльності людини і стала виявом почуттів, дум і сподівань. Тісний зв’язок пісні з трудовою і суспільною

діяльністю людей спричинився до появи багатьох видів і жанрів народних пісень, які відображають історичні періоди в розвитку народу, його боротьбу за національне і соціальне визволення/, а також вірування, обряди, побут, родинні відносини тощо

І раптом… що це? (художній опис)
Вутанька вся аж стрепенулась. Десь близько за перегородкою ніжним, ледве чутним струмочком забриніла пісня. Який знайомий, який радісний мотив! Вутанька ще в якомусь гнітючому палаючому запамороченні приклала руку до лоба: що це за пісня така знайома? Де вона її чула? І не встигла додумати ще, як щось уже сяйнуло в пам’яті, гарячою хвилею хлюпнуло в саме серце.