Безсмертна Леся Українка

Леся Українка… Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, будуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає».

Життя Лесі Українки — це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворобою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. Перебуваючи

в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність, принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників.

Леся Українка завжди була оптимісткою, вона мріє про щасливе життя свого народу в майбутньому. За це майбутнє вона готова була пожертвувати собою:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть ще раз на рідну країну…

Україна стала її душею. Поетеса не бажала змиритися з підневільним становищем своєї нації. Бажання

перемогти хворобу злилось у Лесі Українки з бажанням звільнити дух земляків із кайданів рабства. У поезії «Contra spem spero!» видбиті всі порухи душі поетеси, основою яких був протест проти власного безсилля і безсилля співвітчизників. Ідея духовного об’єднання з метою визволення країни знайшла своє втілення у багатьох її творах:

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою.

У своїх творах поетеса прославляє борців, які здатні на будь-які тортури заради щастя народу. Читаючи поему «Давня казка», я дивувалася стійкості й мужності поета у боротьбі за волю рідного краю. Адже він готовий і на смерть заради щастя народу.

Хто не жив посеред бурі,

той ціни не знає силі,

той не знає, як людині

боротьба і праця милі.

А скільки щирості й любові до рідного краю у пейзажній ліриці Лесі Українки:

Поглянуть іще раз на рідну країну, Поглянуть іще раз на синій Дніпро,— Там жити чи вмерти, мені все одно… Леся Українка написала багато творів, але якби в її поетичному доробку була тільки «Лісова пісня», то саме це вже забезпечило б їй безсмертя. Ніжний, чарівний образ Мавки навіки увійшов у моє життя. Мавку чарує в людині її духовна краса. Вона сама не помічає того, що стоїть вище за користолюбивих і заздрісних людей, які виросли в прагматичному суспільстві й стали його жертвами. Воля для Мавки є найне-обхіднішою умовою в житті. «Ну як таки, щоб воля та пропала? Се так колись і вітер пропаде»,— дивується вона. Лісова красуня вражає мене своєю мужністю у боротьбі за людину, готовністю прийти на самопожертву заради її щастя. Мавка пішла до людей, але не змирилася з обставинами, а вступила у боротьбу за людину, щоб вона змогла «своїм життям до себе дорівнятись». І саме в цьому, на мою думку, її велич.

Проблеми, порушені у «Лісовій пісні», хвилюють і наших сучасників. Адже і зараз є люди, які не розуміють, що справжнє щастя залежить не від матеріального забезпечення, а від духовного світу людини. Я не розумію тих, хто обманює самих себе, говорить про свої високі почуття, яких насправді немає. І мені хочеться звернутися до них словами Мавки: «Не зневажай душі своєї цвіту…»

Леся Українка залишила нам світлу зброю, своє чисте слово, ніжну музику. Життєвий і творчий шлях поетеси щедро пересипаний тернами, однак вона вперто йшла до мети і здійснила свій подвиг.