Володимир Сосюра віддано любить Україну, народ свій, якому впродовж його тернистого шляху випало зазнати стільки кривд і поневірянь.
Згадаймо Тараса Григоровича, який усе своє полум’яне життя поклав на олтар Вітчизни України, матері, неньки єдиної, найдорожчої.
Коли перечитую спогади сучасників Володимира Сосюри про нього, я бачу перед собою постать людини, що не вміє кривити душею ні перед іншими, ні перед собою. Вся творчість поета є сповіддю ніжної та бентежної душі, Що вміла жити лише в постійному пошуку істини і правди.
Я хочу швидше відціля
Віддячить москалям і ляху,
Що мій народ ведуть на плаху
Під сміх царя і короля.
Вони знущаються над ним,
Несуть йому ганьбу, образи…
А я забув його накази
Й життя розмінюю на дим.
Поетами славна наша Україна — всі вони її діти, від Шевченка до Стуса, серед них і мужній Каменяр, і Леся Українка, і Тичина, і Рильський, і Бажан, і Малишко, і наші сучасники. Всі вони — наша гордість, всі вони оспівували рідний край, нашу Україну.
Поетична спадщина Володимира Сосюри багата на патріотичні мотиви. Від світанку до кінця свого творчого шляху поет жив піснею про Вітчизну. Жити думами про Батьківщину, складати про неї пісні — найвище покликання співця.
Боротьба й кохання, ці, здавалось би, непоєднувані поняття стали лейтмотивом творчості поета. Він намагався осягнути складність та неоднозначність епохи, сучасником якої був.
У Біблії читаємо, що Бог є любов. Хіба можна заперечити цю думку? Безумовно, ні! Любов — основа життя; любов і краса — рушійні сили Всесвіту.
Про любов написано багато глибоко душевних, емоційних віршів.
Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) в сім’ї шахтаря. Дитинство майбутній поет провів у с. Третя рота (нині м. Верхнє, що входить до складу Лисичанська).
Для кожної людини рідний дім — це місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово. Слово, мова — це те, що дає нам можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова — українська, тому що земля наша — Україна.
Володимир Михайлович Сосюра — талановитий поет-лірик, співець боротьби і кохання, неперевершений майстер чарівного слова. Він співець червоних, суворих осінніх вітрів: важких років, замріяний живописець світанків, журавлиних перельотів і голубих далей.
Щирість, задушевність, яскрава, емоційно наснажена образність, звернення до найяскравіших людських почуттів — основні риси поетичної спадщини В. Сосюри, кого справедливо називають одним із найтонших ліриків української літератури XX століття. Здається, кожен знає ці натхненні рядки:
Натхненні пісні Володимира Сосюри лишилися нам, вони назавжди увійшли до скарбниці культури українського народу і стали свідченням високого таланту поета, його безмежної віри у щастя людей на землі.
Сила мелодійного слова Сосюри — у простоті і щирості, духовній наснаженості та художній довершеності. Вірші Сосюри продовжують полонити серця читачів: і юних, і дорослих.
Чому іноді доля талановитих людей таїть в собі присмак душевного болю, невимовної туги за життєвою гармонією? Мабуть, тому, що світ не завжди готовий прийняти обдарованість в силу своєї інертності, звичайності. Людей дивує і водночас лякає непересічна особистість, яка має власні погляди на, здавалось би, усталені закони співжиття.
Українська поезія щедра на таланти, на прекрасних і задушевних поетів. Одним з них є поет, якого я відкрила(в) для себе – це Володимир Сосюра.
Коли я згадую його ім’я, відразу постають в уяві білопінне цвітіння садів, «солодкий дух акацій», «золоті поля», «васильки у полі»,- і вся, вся наша запашна, вишнева, сонячно усміхнена Україна.