Чим близькі нам українознавчі усмішки Остапа Вишні

/> Ці проблеми суголосні й проблемам сьогодення, коли, незважаючи на проголошення української мови державною, тривають дискусії та суперечки про шляхи її розвитку і навіть сам статус. Тому нині дуже доречно звернутися до творчої спадщини Остапа Вишні, його невмирущого слова. Скільки в його посмішках гіркої іронії, болю через егоїзм, інертність думки й дії, повільність рідного народу, що так дорого обходиться йому на різних етапах історичного поступу!
Дотепну назву вигадує Остап Вишня для казкової країни Чукрен, населення якої, чухраїнці, завжди чухаються. Алегорія дуже прозора. Адже йдеться про Україну. І географічні координати також співпадають. Країна Чукрен — хліборобська, а чухраїнці — великі майстри співу, та співають чомусь перекрученою мовою.
Характеризуючи чухраїнський народ, гуморист перелічує і вмотивовує Найістотніші його риси, звісно, негативні: «якби ж знаття», «забув», «спізнивсь», «якось-то воно буде», «я так і знав». Автор розкриває ці риси на численних прикладах. Так, чухраїнці не пригадують, якої вони нації, їх улюблена рослина — соняшник, а у вирі полеміки вони здатні голови одне одному попровалювати. Не підготувавшись до свята, вони не сумують, а швидко знаходять вихід із прикрого становища — продовжують рік до тисячі днів, щоб не поспішати. Гіркою іронією перейняті роздуми Остапа Вишні про рідний народ, його історичну долю у минулому і сучасному. Вони доповнюються і поглиблюються в усмішці «Дещо з українознавства». Вишня, використовуючи комічні ситуації, а найбільше — комізм слова, глузує і з націоналістів, і з шовіністів.
Як справжній патріот, Вишня хотів бачити свою Вітчизну, свій народ щасливим, багатим, цивілізованим, незалежним, мудрим. І в цьому оптимізмі полягає актуальність вишневих усмішок для нас.