Фольклорні джерела повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»
М. Коцюбинський — талановитий новеліст, твори якого належать до кращих зразків української прози. І.Франко вважав, що письменник «м’якістю колорита й ніжним ліризмом більше за все нагадує Тургенєва». Один із героїв його новел говорить: «Поезія не може жити на смітнику, а без неї життя — злочин». Ці слова можна поставити епіграфом до таких неперевершених творів М.Коцюбинського, як «Інтермеццо», «Сон», «Цвіт яблуні», «Тіні забутих предків», які є синтезом образотворчого і музикального мистецтва зі словесним.
Повість «Тіні
Цей твір буквально пронизаний фольклорними мотивами. Закохані Іван і Марічка зустрічалися під тужний голос трембіти — гуцульського народного інструменту. Природа навчила Івана грати на флоярі, й він піснею сповіщав про своє щастя ліси, гірські верхи, потоки річок.
З тринадцяти років Марічка була Іванова. Про це знали всі, хоча батьки її були проти. Вона не соромилася навіть співати про це коломийки.
Але щастя
Для розкриття щирого кохання Івана і Марічки Коцюбинський використав коломийки — один з найпоширеніших поетичних жанрів Гуцульщини.
Коломийки яскраво свідчать про поетичну обдарованість, духовну красу, людяність, «здорову, чисту, рух ливу і невтомну душу нашого народу».
Іван кохає багату душею Марічку, що завжди поділяла щастя і горе, вилите Іваном на флоярі, обзивалась на його гру, «як самичка до дикого голуба — співанками».
Малюючи силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві природи, життя, в таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.
У світ відьом, чаклунів, домових, мавок та інших казкових істот вводить нас своєю повістю Коцюбинський. Описи природи, народні повір’я переплітаються з дійсністю. Іноді читаєш і не розумієш, в якому світі ти перебуваєш: в реальному чи міфічному.
Трагічний кінець кохання Марічки та Івана автор зобразив захоплююче і жахливо. Смерть Івана в лісі супроводжується різними видіннями. Добрий чугайстер, що полює за п’явками, Марічка, яка то зникає, то знову з’являється, ліс, що здається Іванові живим від верхівок дерев до дрібної билинки в землі — все це було покликом в потойбічний світ.
Споріднені душі Івана та Марічки знайшли, нарешті, спокій, коли об’єдналися на дні безодні. «Тіні забутих предків» — глибоко національний твір. Чисте, як сльоза, кохання, щирість почуттів, відданість своїй парі — все це автор передав красиво і надзвичайно мелодійно. За накалом пристрастей, ліризмом і насиченістю фольклорними образами повість найближче підходить в українській літературі до драми-феєрії Л.Українки «Лісова пісня».
Фольклорні джерела повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»