Фольклорні джерела повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»

М. Коцюбинський — талановитий новеліст, твори якого належать до кращих зразків української прози. І.Франко вважав, що письменник «м’якістю колорита й ніжним ліризмом більше за все нагадує Тургенєва». Один із героїв його новел говорить: «Поезія не може жити на смітнику, а без неї життя — злочин». Ці слова можна поставити епіграфом до таких неперевершених творів М.Коцюбинського, як «Інтермеццо», «Сон», «Цвіт яблуні», «Тіні забутих предків», які є синтезом образотворчого і музикального мистецтва зі словесним.
Повість «Тіні

забутих предків» — художнє відкриття загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від великої України.
Цей твір буквально пронизаний фольклорними мотивами. Закохані Іван і Марічка зустрічалися під тужний голос трембіти — гуцульського народного інструменту. Природа навчила Івана грати на флоярі, й він піснею сповіщав про своє щастя ліси, гірські верхи, потоки річок.
З тринадцяти років Марічка була Іванова. Про це знали всі, хоча батьки її були проти. Вона не соромилася навіть співати про це коломийки.
Але щастя
не вічне. Іван повернувся додому із заробітків, та не застав Марічки живою: її забрала повінь. Перед поверненням додому він бачить свою Марічку уві сні. Вона приходить до нього то хмаркою”, то тінню. Хлопець відчуває щось недобре, бо в голосі трембіти, який лунає, відчуваються туга і горе, флояр не грає, а плаче. І такий сон цілком відповідає народним традиціям. Часто в піснях і у казках головний герой бачить віщі сни, які збуваються. Образи в них теж схожі на образи сну Івана: неясні, мінливі, з тужними звуками, що пророкують біду.
Для розкриття щирого кохання Івана і Марічки Коцюбинський використав коломийки — один з найпоширеніших поетичних жанрів Гуцульщини.
Коломийки яскраво свідчать про поетичну обдарованість, духовну красу, людяність, «здорову, чисту, рух ливу і невтомну душу нашого народу».
Іван кохає багату душею Марічку, що завжди поділяла щастя і горе, вилите Іваном на флоярі, обзивалась на його гру, «як самичка до дикого голуба — співанками».
Малюючи силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві природи, життя, в таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.
У світ відьом, чаклунів, домових, мавок та інших казкових істот вводить нас своєю повістю Коцюбинський. Описи природи, народні повір’я переплітаються з дійсністю. Іноді читаєш і не розумієш, в якому світі ти перебуваєш: в реальному чи міфічному.
Трагічний кінець кохання Марічки та Івана автор зобразив захоплююче і жахливо. Смерть Івана в лісі супроводжується різними видіннями. Добрий чугайстер, що полює за п’явками, Марічка, яка то зникає, то знову з’являється, ліс, що здається Іванові живим від верхівок дерев до дрібної билинки в землі — все це було покликом в потойбічний світ.
Споріднені душі Івана та Марічки знайшли, нарешті, спокій, коли об’єдналися на дні безодні. «Тіні забутих предків» — глибоко національний твір. Чисте, як сльоза, кохання, щирість почуттів, відданість своїй парі — все це автор передав красиво і надзвичайно мелодійно. За накалом пристрастей, ліризмом і насиченістю фольклорними образами повість найближче підходить в українській літературі до драми-феєрії Л.Українки «Лісова пісня».


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(1 votes, average: 5,00 out of 5)


Фольклорні джерела повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»