Французька поезія

Як можна залишитись байдужим до поетів романтичної Франції? Коли вони зі всією душею та палким серцем прагнули передати красу та любов, біль та жорстокість, сірість та скутість, або навпаки, величну красу царської особи.

Частіше за все, поетів переслідували та забороняли їм створювати свої шедеври, але деякі з діячів, маючи серед знаті прибічників, намагалися писати та видавати свої твори.

Першим, хто став просвітителем у французькій поезії після століть сірості та переслідувань у часи Середніх віків, був Клеман Маро. На той час він був

майже такий же відомий, як і сам король. Він вивчав античну поезію та філософію, йому подобалися героїчні вчинки та велич античних богів. Також він став автором багатьох епіграм та пісень.

Через його розкутість та нестриманість у його творах йому навіть довелося покинути рідні землі, з часом, вже після смерті поета Сорбонна внесла частину його творів до заборонених. У своїх творах поет намагався позбавитись італійських мотивів та надати віршам національного забарвлення.

На відміну від інших ліонська школа поезії не відчувала на собі сильного негативізму. Її прибічницею стала Луїза Лабе.

Під покровительством

Маргарити Навварської з’явилися центри, в яких збиралися поети та мислителі. Серед її однодумців був також і Клеман Маро. До кола її друзів входив такий письменник, як Франсуа Раблє. Цій жінці він присвятив свою третю книгу «Гаргантюа та Пантагрюель». Один з найсміливіших людей першої половини століття, Бонавантюр Деперьє, в 1536— 1541 роках був на службі у Маргарити Навварської, у якості секретаря.

Саме у цей період він створив «Кимвал миру», а також збірку веселих новел «Нові веселощі та веселі розмови». Також серед секретарів мадам Маргарити був і Антуан Ле Масон, який у 1545 році перекла «Декамерона».

Сама ж Маргарита Навварська написала більш ніж 70 новел, які отримали назву «Гептамерон», окрім цього до її таланту відносяться численні вірші, що відображали все те, що відбувалося у її країні у ті часи.