Іфігенія в Авліді

Час, у якому живе митець, обов’язково накладає відбиток на світогляд майстра, що має безпосереднє відображення у його творчості. Це простежується і на прикладі творчості Еврипіда, зокрема, у його трагедії «Іфігенія в Авліді».

Греція часів Еврипіда переживала важкі часи. Країні конче були потрібні єдність та підняття патріотичного духу. Еврипід у трагедії звертається до героїчного епосу – часів Троянської війни. Перед читачем постають постаті царя Агамемнона та членів його родини – доньки Іфігенії і дружини Клітемнестри. Гострий конфлікт

між особистим і суспільним простежується у діях усіх героїв.

Агамемнон заради загальної мети здатен пожертвувати життям доньки, проте його мучать сумніви у правильності такого вчинку. Клітемнестра, здавалось би, засліплена любов’ю до дитини, має ціллю лише щастя власної родини. «Ти будеш молитися про щасливу дорогу і щасливе повернення до мене, у котрої ти відбираєш невинну дочку заради розпутниці Єлени?», – гіркота і біль, а також і частка здорового глузду простежуються у репліці збентеженої матері.

Ахілл, котрий мимоволі виявився втягнутим у обман, теж ставить власні інтереси вище громадських.

Він – герой, відважний, знаний. З одного боку він обурений брехнею, готовий рішуче захищати Іфігенію від цілого війська, схвильованого непередбаченою затримкою. Але, з іншого боку, причина такої поведінки очевидна – Ахілл закоханий у юну Іфігенію.

Але найбільш повно і глибоко розкритий образ самої Іфігенії. На початку трагедії – це юна дівчина, яка радіє заміжжю із чоловіком, що заслужив славу героя. Вона не хоче жертвувати власним життям, навіть якщо такий вчинок конче потрібен її співвітчизникам. «Жити так радісно, а помирати так страшно», – у цих словах уся глибина сум’яття дівчини.

Еврипід майстерно передає духовне зростання героїні. Любов і всепрощення дозволяють їй зрозуміти і терзання батька, який розривається між родинними почуттями і обов’язком ватажка, і глибину горя матері, що божеволіє від можливості непоправної втрати. Іфігенія добровільно йде на вівтар жертвоприношення, бо мова йде не про дріб’язкове особисте, а про долю і честь всієї Греції.

Еврипід у своїй творчості зміг далеко відійти від пафосного оспівування патріотизму. Його персонажі – це люди з недоліками, сумнівами, терзаннями і нелегким шляхом до усвідомлення значущості суспільної мети.