Інтимна лірика Володимира Сосюри
Натхненні пісні Володимира Сосюри лишилися нам, вони назавжди увійшли до скарбниці культури українського народу і стали свідченням високого таланту поета, його безмежної віри у щастя людей на землі.
Сила мелодійного слова Сосюри — у простоті і щирості, духовній наснаженості та художній довершеності. Вірші Сосюри продовжують полонити серця читачів: і юних, і дорослих.
Прийшовши з краю, де «димаріє дальня даль і небо домнами палає», Сосюра захоплено говорив про свою Вітчизну, про землю, яку «обернемо в едем», про Дніпрові
Я би забув і образу, і сльози…
Тільки б знову іти через гать,
Тільки б слухать твій голос — і коси,
Твої очі сумні цілувать…
Затишна лірика Сосюри — це найбільша частина його поетичної спадщини. Хоч, бувало, сам лірик не міг розібратися у цьому. Так, у ранній поемі «Залізниця» він писав:
Сплелися боротьба й кохання,—
І кращий хто, не знаю я,
Найкращі надії інтимної лірики проспівав Сосюра ще в 20-х роках —
Поезія «Так ніхто не кохав» написана 1922 року і в збірках стоїть поряд з «Червоною зимою». То був час, коли нація ще пахла димом повстань, у ній відчувались відблиски революційних пожеж.
А тут жагуча, мов весняна повінь, розлилася пісня поета. Сосюра сміливо говорить про безмежжя своїх почуттів, говорить з пафосом:
Гей ви, зорі ясні!… Тихий місяцю мій!…
Де ви бачили більше кохання?…
Я для нею зірву Оріон золотий,
Я — поет робітничої рані.
Поет не соромиться своїх високих почуттів, зірвати для коханої навіть сузір’я цілком по силі його ліричному, герою.
Поезія реально розкриває емоційний світ людей.1 Згадки про зустрічі і розлуки — це хвилюючі сторінки життя кожної людини. Одну з таких сторінок розкриває Сосюра у вірші «Коли потяг удаль загуркоче…»
Тонкий і непомітний перехід від громадянського мотиву до власного, найболючішого, коли поета зрадила дівчина:
Дні пройшли… Одлетіла тривога…
Лиш любов, як у серці багнет…,
Ти давно вже дружина другого…
У ліричній мініатюрі «Білі акації будуть цвісти», як і в інших віршах, поет виявляє глибокі інтимні почуття до своєї подруги. Цвітіння акацій — чарівна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рідного краю.
Ліричний герой вірша захоплюється красою життя. «Істинне тільки те, що прекрасне», — говорив Олександр Довженко. І Сосюра знаходить те прекрасне всюди: в пейзажах Батьківщини, у співах соловейка, у зустрічах з нареченою:
Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни…
Яке незвичайне порівняння! Та воно притаманне творчості Сосюри.
Під впливом відомої однойменної народної пісні написана подія «Васильки». Це невеличка, в дванадцять рядків мініатюра — роздум про вічну красу життя. Порівнюючи очі коханої з квітками, ліричний, герой роздумує:
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем — я і ти.
У вірші нема суму, що таке недовговічне людське буття. Автор оптимістично, філософськи дивиться на прийдешнє, коли інший далекий поет, «сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас». Така діалектика життя.
«В чому полягає прекрасне?» — запитував Олександр Довженко в одному із своїх виступів. І сам відповів; «У процесі творення, у величі його наслідків!»
Відчуваючи «красу творення», Володимир Сосюра відкривав її всюди у житті. Він знаходив красу у людях, у їх думах, почуттях; прагненнях, праці. Він усе життя присвятив тому, щоб написати про цю красу у своїх віршах. Й інтимна лірика поета — яскраве свідчення цього.
Прекрасне в моєму житті.
Інтимна лірика Володимира Сосюри