Людина і земля в повісті Коцюбинського «Fata morgana»

Однією з провідних тем української літератури є тема землі. І це не випадково. Адже найбільше багатство України — її прекрасна родюча земля. Земля, рясно зрошена потом і кров’ю народу у боротьбі за волю і краще майбутнє.
Одним із кращих творів про землю є повість М.Коцюбинського «Fata morgana», в якій наскрізним є образ землі. Навколо нього, як навколо осі, обертаються всі події і людські долі, радощі і трагедії. Кульмінація твору — картина, коли над людьми заполум’янів прапор із священними словами «Земля і воля». Саме так —

земля і воля. Бо без землі воля для селянина — не воля, бо проблема землі, взаємозв’язку між землею і людиною і взаємозалежності між ними як тоді, так і сьогодні і завжди чи не одна з найгостріших, у якому б аспекті її не брати, з якого боку до неї не підходити — економічного, морального чи екологічного.
Сучасне прочитання повісті — це глибокі роздуми про землю і людину на ній.
Золотою, недосяжною мрією, синім птахом, а найчастіше кривавою трагедією була земля для селянина. Маланка молиться на землю, як на ікону. В ній не тільки порятунок від злиднів, а передусім велике людське щастя. Вона мріє про землю, прагне землі, земля їй сниться. Скільки справжньою непідробної поетичної краси землі у мріях цієї спрацьованої знедоленої жінки. Це не жадоба збагачення, а найчистіша, найсвятіша селянська любов до землі. Ці почуття природні, властиві людині, яка народилась і виросла серед полів, хай не своїх, але таких прекрасних. Земля увійшла в її плоть і кров, стала змістом і метою життя. Мрія працювати на землі — це єдине, що тримає Маланку на цьому світі.
Але не можна не сказати, що земля породжувала не тільки любов, але й ненависть до себе, як, наприклад, у Андрія Волика. Спинімося на реакції Маланки, коли Андрій кидає землі найтяжчі прокляття.
Тоді Маланка стала, як стовп, і зняла руки до неба.
— Що ти кажеш, непритомний! Та ставай на коліна і цілуй її… їж її, землю святу, вона тебе годує… вона тебе й сховає, чоловіче…
Вона стояла, біла, як біль, і справді налякана.
У цих простих словах, таких уривчастих, бо Маланка не могла бути спокійною, фразах велика і мудра оцінка землі і людини. Саме таким, як його розуміє ця проста, безмежно працьовита жінка, має бути ставлення кожної людини до землі.
Проблема взаємовідносин землі і людини сьогодні стоїть так само гостро, як колись, хоч і в дещо іншому аспекті; Але бережне відношення до неї, таке, як у Маланки з повісті Коцюбинського, повинне бути у нас у всіх. Бо багато бід ми натворили, не шануючи її…