Доля людей та любов до рідної землі у творчості Малишка

Творчість А. С. Малишка — помітна сторінка в історії української літератури. Поет, що жив радощами і печалями свого народу, у своїх віршах розкриває внутрішній світ сучасників, їх поняття про совість, правду, рядність і чесність.
Малишко писав, що його «напували з дитинств піснями», але головне, що його душа жадібно і постійно прагнула того. На слова Малишка написано чималої пісень. Це і «Вчителька», і «Ми підем, де трави похилі», «Київський вальс», «Цвітуть осінні тихі небеса», і, звичайно ж, «Пісня про рушник».

Цей вірш —

апофеоз чистого синівського почуття до матері. Перекладена на музику Платоном Майбородовд, вона відразу стала народною, бо поет зумів проникнути в саму душу народної поезії. «Вишиваний рушник» — це той міст, який з’єднує нас з батьківською домівкою і завжди нагадує нам про найдорожчу в світі людину — матір.

Традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, який автор втілив в образі рушника, цього ненчиного подарунка, своєрідного спогаду про отчий край:

Я візьму той рушник, постелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:
І дитинство,

й розлука, і вірна любов…

Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, відтворити щем розлуки і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини — все, що складає людську долю.

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю,
Одним одна біля воріт.

Ні кінця, ні краю немає стежині людського життя, бо одні покоління приходять на зміну іншим, але незмінним залишається почуття вірності рідному дому, отчому порогу. Любов Малишка до України виростає з його любові до свого роду, до матері:

Ти мене з дитинства підіймала,
Хліб дала з піснями солов’я,
Відвела доріг мені немало
Земле, зореносице моя!

У цьому, як і в багатьох інших віршах, Малишко пов’язує долю ліричного героя (а, отже, й свою) з долею, рідного краю:

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб а пожару ти встала, тополею в небо росла.

Життя і творчість А.Малишка були зразком відданого служіння поета своєму народові, Україні. Простота і чистота людських почуттів розкриваються в його ліриці через просту і довершену форму. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом вірші Малишка є окрасою духовної скарбниці нашого народу.