Мій улюблений сучасний поет (Ліна Костенко)
Ліна Костенко — не тільки чесний, а й безстрашний цікаво й напружено мислячий митець. Тому-то їй затісні рамки ідилії, пасторалі. Вона «збурунює» ці жанри зсередини.
«Пастораль XX сторіччя» — так називається один з її віршів. Три пастушки — «кирпаті сільські аргонавти» — знайшли і розібрали гранату. Вибух…
…І несли їх діди, яким не хотілося жити.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати: —
Хоч личко його покажіть…
Поетові — традиційно — надаються повітряні володіння. Але, можливо, те,
І в поета має бути свій дім.
«Де ви живете?» — це, можливо, єдине запитання, яке варто ставити поетові. Адже це запитання і про джерела, і про коріння, і про те, що тримає в житті, надає снаги для лету…
Людині може бути тісно у Всесвіті, але не в себе під дахом. Дім — світ, коли це справдешній дім…
Стара дзвіниця й досі ловить гави.
Танцює ціп на житньому току.
Ну що мені магнолії, агави?
Я поцілую мальву
з м’якою усмішкою пише Ліна Костенко. І розумієш, що її поетичний дім міцно і надійно обжитий. їй добре тут, «над берегами вічної ріки», в борах, «таких соснових», у селах, де вінки із бурштинових цибулин прикрашають кожний тин, на чернігівській дорозі, де
Від магістралі за два метри уся
закутана в що є, сидить бабуся,
як Деметра, у відрах моркву
продає..
Є особливості поетичного зору. І слуху. Коли Ліна Костенко, з незмінною ніжністю поцілувавши в щоку мальву, на якийсь час опиняється в Європі, перед світанком у модерному готелі її будить «якийсь космічний звук»:
А то звичайний європейський дядько
косив у нас під вікнами траву..
Свист коси, що зрізає траву, — звичайний «сільський звук», — тут, під вікном сучасного готелю в Європі, справді може видатися за «космічний» з несподіванки.
Але я не здивувалася б, якби, визирнувши у вікно, Ліна Костенко побачила не тільки «звичайного європейського дядька», а й ціп, що танцює на току, і мальву… Бо коли поет так відчуває, любить і розуміє природу, вона йде за ним. У Ліни Костенко свій внутрішній світ. І вона завжди лишається вірною собі.
її книжки повертають нам віру в слово. І зайве нагадувати, що поезія поета Ліни Костенко учила і учить бути вірним своєму таланту і покликанню за будь-яких обставин. Бо, як пише вона в одному з віршів,-— «Ще не було епохи для поетів…»
Усім цим і дорога для нас Ліна Костенко — наша сучасниця.
Дім на горі скорочено.
Мій улюблений сучасний поет (Ліна Костенко)