На ставку

Одразу за селом, в оточеннi густого сосняку, розкинувся ставок. Вiн невеличкий, але надзвичайно чистий i прохолодний. Коли свiтить сонце, у ньому відбиваються тисячі сонячних блискіток, аж слiпнуть очi. Одинокi верби, що стоять поблизу, купають свої довгi жовто-зеленуватi коси в кришталевiй водi. Ставок багатий рибою. Нашi односельцi рано, коли легкий туманець ще висить над водою, починають “полювати” на рибу. Так i чуєш, як то тут, то там ляскає по водi хвiст окуня чи срiблястої плотви.

По берегах ставка де-не-де ростуть заростi

очерету. Вони утворюють також подоби острiвцiв посерединi пруду. Саме там ховаються вдень вiд дитячого галасу дикi каченята. Лише iнодi випливають вони погуляти на чисту воду в супроводi мами-качки. Кумедно дивитись, як вони, швидкi й пухнастi, стрiмко гребуть лапками, наче ганяючись одне за одним.

Увечері, коли сонце сідає за виднокрай, останні промені освітлюють все довкола. I прут, i сосни, й очерет ніби заливає червоногаряче світло. Усе набуває нереальних форм i забарвлення. Це — захоплююче, фантастичне видовище. Сонце востаннє, огледівши землю, прощається з нею до наступного ранку. Усе, затамувавши подих, поринає в бузково-синiй морок. Настає нiч.