Оксана (Опис характеру людини)

Оксана, як сказав би класик, справжня дівка «серце з перцем». Не всидить на місці ніколи. «Не слід дівчинці бути таким круть-верть» – все опускає руки класний керівник. Стільки ж енергії вміщується в цьому дівчаті. Все вона повернеться туди, зачепить того, побіжить стрибне-перестрибне.

Її ж зачеплять, та й то ненароком – почервоніє одразу, сяде на стільчик, затулить долонями обличчя й плаче. Проте, горе її триває не довго. Випрямиться, знайде противника й передражнить ще й скривиться. А що дотепи вже її гострі, то гострі, як ножі. Скаже кривднику

так, що слова будуть в десятеро болісніші, ніж ті, які її образили – увіп’ються прямо в серце. А слово ж не горобець…

І серед дівчат в класі її багато – все й чути дзвінки її голос та сміх. Стільки жартів та ігор вона вигадує забавляючи подруг. Завжди в центрі уваги. А от одної, найліпшої з них вона не виділяє. Наче й дружить з усіма, а тримається осторонь, якщо мова зайде про особисте.

А додому прийде, пригорнеться до матері й сумно їй. Мати обійме ще й поцілує у тім’ячко, погладить по голівоньці та заспокоїть. Тоді повеселішає. Посміхнеться. Сяде уроки вчити, а й тут не всидить. Бува, батько стереже,

щоб не йшла на подвір’я, доки не вивчить, що треба. Так Оксана відчинить вікно й за хвилину вже бігає із Бровком у садку, аж регіт її луною іде на весь куток. Сварять її потім, а вона по три слова на кожне. Ох і важко ж з нею. Кажуть, холерик.

А в дитинстві було, як не придбають їй іграшку, то влаштує істерику прямо в крамниці, тоді стихне, йде, а з великих оченят крапають рясні сльози аж до самого дому. Через годинку-дві забудеться її горе і вже аж дах підіймається від пустощів. Зараз же стала трохи спокійніша. Контролює себе, дорослішає на радість батькам.