Пісня — душа народу

На думку китайських дослідників, історію народу можна вивчати за змістом як народних, так і авторських пісень.

З цією думкою не можна не погодитись, оскільки українська пісня, що своїм корінням сягає в сиву давнину, — це геніальна поетична біографія нашого народу.

У всі часи людського буття пісня в Україні була органічною часткою людського життя, невичерпним джерелом наснаги, довершеним творінням генія народу, дивом з див світу.

Життя кожної людини починається з пісні, що лине з материнських вуст. Ніжні, задушевні

мамині пісні супроводжують увесь людський рід.

Серед народних пісень найбільш відомі історичні та обрядові. Пісня історична була у кривавих січах, у походах, по всіх дорогах козацької слави. Мандрувала вона чумацькими шляхами, з жовнірами та заробітчанами. Відобразила важку долю, висловлюючи протест проти панщини та кріпацтва, солдатчини, приниження.

Обрядові пісні — романтично-піднесені колядки та щедрівки — поетичним словом прославляли трудову людину, відривали її думки від буденних проблем, вели вимріяно-казкову країну. А навесні, коли все оживало навкруги, коли краса природи тривожила чуйні молоді

серця, над українськими селами лунали веснянки. У цих піснях поєднувалася радість із тихим смутком. За весною наставала русальна неділя, а далі — підготовка до весілля. Дійшли до нашого часу й купальські та жнивні пісні. Вони сповнені бадьорим настроєм, привабливістю, мріями про добробут, любов’ю до природи. Серед народних пісень до щему тривожать душу ліричні пісні, які супроводжують молодих під вінець. У них — відгомін сімейних радощів, жаль за не сповненими мріями, нарікання на важку долю, журба за справжнім коханням.

Серед поетів-піснярів перше слово, безумовно, належить І. Франку, який з молоком матері ввібрав у себе любов, що виявила себе у зрілій поезії.

Поезії збірки каменяра «Зів’яле листя» привернули увагу композиторів і зазвучали на всю Україну «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чому являєшся мені у сні?», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» та інші.

Багато віршів М. Вороного теж покладено на музику. Його поезія ніколи не залишала читачів байдужими. Магічність віршів Вороного не в словах, а в музичності кожної строфи, кожного рядка. Ця музичність, яка бентежить, захоплює, тривожить.

У поезії В. Сосюри, все ніби звичне, розмірене, традиційне. Розповідь плине тихо, спокійно. А душа переповнюється незбагненним почуттям, аж дух захоплює, коли чуєш:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розквітає весна на землі
І земля убирається зрання.
Піснярем 60-х років XX століття називають А. Леашика. Його «Пісня про
рушник» стало однією з найулюбленіших. Привертає увагу в цій пісні образ
рушника, що…..


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(5 votes, average: 4,80 out of 5)


Пісня — душа народу