Поети-романтики

Під кінець 18 століття та у першій половині 19-го в українській літературі набув популярності романтичний стиль. Письменники цієї доби докладали зусилля аби українська мова була піднесена до високої літератури та стала красивішою і милозвучною.

У романтичних творах зміцнювалась ідея, що кожна людина – це унікальний непідлеглий нікому світ. Романтичний герой – це особистість, що виділяється від маси, суперечить оточенню, шукає довершеності у мріях. Але неспроможність змінити світ та погодитись з ним стає приводом душевних переживань та

страждань.

Основою українського романтизму стали історичні обставини, фольклорні твори та елементи європейського романтизму.

Першими хто заговорив про естетичні висоти української мови були Євген Гребінка, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, М. Петренко, М. Костомаров та інші.

Для українських поетів-романтиків притаманний запальний виклад сюжету, мелодійність та пестливі мовні форми.

Вірші в романтичному стилі схиляються до ліро-епічних балад, у їхньому змісті переважав смуток за минулими подвигами рідного краю та любовна лірика.

У творі Євгена Гребінки «Українська

мелодія» зображена так звана «романтична втеча», коли герой не здатний змиритися з реальність і втікає або помирає.

Л. Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод у літературі.

А.Метлинський тужив за минулими подвигами українського козацтва, побивався, що гинуть стародавні звичаї. Його вірші закликали шанувати нашу історію та обряди.

Поети-романтики завдяки своїй творчості слугували популяризації української мови на народних підвалинах, турбувалися про її піднесення.

Розвиток романтизму відкрив численну кількість талановитих постатей, позитивно сприяв вивченню української історії, впливав на становлення культури в цілому.