Поезія Федіра Тютчева

Ф. Тютчев – один з найвидатніших поетів-класиків свого часу. ХІХ ст. подарувало людству не одного відомого мислителя, але ім’я Тютчева не загубилося серед таких істинно великих поетів як Пушкін та Лермонтов. На сьогоднішній день його поезія все ще залишається актуальною для сучасного покоління.

Основна нитка, яка переплітає всі твори поета, забарвлена винятковою непостійністю сьогодення, а особливо безповоротністю вчорашньої дійсності. Цей образ він порівнює з явленням веселки, яка неймовірно прекрасна, але тут же безслідно зникає в

небуття. Дуже вдале порівняння, яке гостро висвітлене у творі «День і ніч», не залишає запитань до автора.

Як і багатьом поетам тих часів, Тютчеву вдається зробити вкраплення містичної складової у свої вірші. Містика – дещо непізнане, те, що навіває страх і, в той же час, непереборну цікавість до пізнання невідомого. Цей аспект поет розкриває у віршах «Видіння» та «Проблиск». Нічне небо, вкрите зорями відкрито натякає читачу на розкриття своєї самосвідомості під покровом темряви.

Неможливо не згадати про вклад Тютчева в поетичне представлення природи. Це чи не найголовніший його образ, в який він вкладає

всю душу, висвітлює кожне природне явище, як діяльність живого організму з його переживаннями і моментами радості. Традиційно для Тютчева спостерігається гра на контрастах, де світле та живе протиставляється темному та умиротвореному. Особливо звертає на себе увагу філософське «небо і земля», використане в основі його поезії.

Ф. Тютчева можна сміливо назвати основоположником власної ідеї, яку він так активно демонстрував у своїх творах та дав початок ідеологічним лініям інших поетів свого покоління. Разюче поєднання неможливих відтінків життя стало основним принципом його творчої діяльності і до сьогодні не полишає численних прихильників тютчевської філософії.