Поезія Марини Цвєтаєвої
Марина Цвєтаєва – яскрава зірка на небосхилі російської поезії Срібної доби. У її творчості на перше місце виходять нові мотиви: стан людської душі, відчуття самотності, печалі.
Творчість поетеси – це відкрита книга її серця. Адже все, пережите і відчуте, вилилося у поетичному слові. Саме тому вірші Цвєтаєвої не залишають байдужими. Адже вони не течуть спокійною рікою ліричного одкровення, вони рвуться з глибин душі і вибухають виром емоцій.
Творчість поетеси носить трагічний характер. Літературний герой її поезій – людина протиріч:
Поетеса любила життя, їй хотілося взяти від нього максимум емоцій, переживань і відчуттів. Але розуміння його швидкоплинності і неможливості повного пізнання стало причиною появи у її одкровеннях настроїв безвиході.
Марина Цвєтаєва боялася старості, бо несе вона безпорадність, неміч і нудьгу, тому вбачала за краще загибель у молодому віці: «Ты дал мне детство — лучше сказки
И дай мне смерть — в семнадцать лет!».
Але це не заважає поетесі всотувати красу буття і розуміти неосяжність світу. Трагічне
Серед мотивів творчості Марини Цвєтаєвої яскраво виділяються її роздуми над роллю поета і місцем поезії у людському житті. Вона вважає, що натхнення здатне вирвати митця з тенет дійсності і вознести на височінь духовного просвітлення, на «небо поета».
Написання віршів для поетеси – це не хобі чи данина моді, це – гостра необхідність. Можливо тому так часто серед її поезій зустрічаються оди… письмовому столу. Вона оцінює і переоцінює не тільки власну письменницьку долю, а й творчість інших відомих митців. Цій темі присвячені поезії «Мистецтво при світлі совісті», «Поет і час», «Поети з історією і поети без історії».
Марина Цвєтаєва закінчила свій життєвий шлях трагічно. Вона зневірилася і зламалася. Проте її поезія – самобутня, дієва, жива – залишилася. В історії літератури поетеса залишила свій слід як неординарна особистість, людина широкої душі і необмежених поглядів.
Поезія Марини Цвєтаєвої