Правила правопису: Орфограми
Правопис ненаголошених е, и, о
1. У коренях слів пишуться букви е, и, о, якщо вони відповідають звукам [е], [и], [о] під наголосом у споріднених словах чи в інших формах слів: весло – весла, живе – жити, розумний – розум.
2. Є слова, в яких перевірити наголосом ненаголошені голосні [е], [и], [о] неможливо, тому їхнє написання при потребі уточнюється за словником: орден, кишеня, Колумбія тощо.
3. Буква и пишеться:
а) у суфіксах -ив-, -ичок-, -ик-, -ин-, -иц-, -ичк-: печиво, кошик,
кошичок, березина, телиця, вуличка;
б) у групах
4. Буква е пишеться:
а) у групі -єре-, -еле-: берег, шелест, зелень;
б) у суфіксах -єн-, -єнк-, -еньк-, -ер-, -есеньк-, -ечк-, -ец-, -тель-:
маленький, трошечки, доленька, травень, вихованець тощо;
в) коли е при зміні слова випадає: рівень – рівня, кінець – кінця.
5. У частині слів давній звук [о] перед складом з ненаго-
лошеним [а] зберігається: гончар, собака, козак, лопата, солдат,
товар, корявий, поганий, а також у словах богатир (велетень),
монастир.
Правопис апострофа
Апостроф пишеться:
1. Після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї: б’ю, п’ю, в’ю, м’яч,
2. Після р у кінці складу: пір’я, матір’ю, надвечір’я, межгір’я.
3. Після к у слові Лук’ян і похідних від нього: Лук’янівка.
4. Після префіксів: об’ява, роз’їзд, возз’єднання, пів’яблука.
5. На межі частин складних слів: трьох’ярусний.
6. У словах іншомовного походження після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к,х: інтерв’ю,п’єса,верф’ю,п’єдестал,прем’єра.
7. Після р у кінці складу в словах іншомовного походження: бар’єр, Лур’є, кар’єр.
8. Після скорочених часток у прізвищах іншомовного походження: Жанна д’Арк, ОТенрі.
Апостроф не пишеться:
1. У словах святкувати, цвях, тьмяний, духмяний, медвяний, свято,
але верб’я, черв’як, перм’як.
2. Після р, що позначає м’який приголосний: буря, рядок, рюкзак, Рязань.
3. Після букв, що позначають губні приголосні та р перед йо: Воробйов, Муравйов, курйоз.
4. Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х перед наступними я, ю, є в словах іншомовного походження: бюлетень, пюре, Гюго.
5. Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед коренем, що починається з голосного: безіменний, дезінфекція.
Вживання м’якого знака на письмі
М’який знак пишеться:
1. У кінці та в середині слова для позначення м’яких приголосних [Д’]. [т’1. [з’], [С], [ ” ‘], [ц’], [л’], [н’]: молодь, вишень, знань, сердець, осель, горить, колись, біль, сядьте, більше, зненацька, цього, трьох, сьогодні.
2. У суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-, -ськість-, -зькість-, -иськ-, -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: сільський, близький, людський, військо, близько, хвацько, тоненько, чорнісінький, малюсінький.
3. Після л Перед наступною літерою на позначення приголосного (крім л): крильце, їдальня, дальній.
4. У суфіксах -альник-, -ельник-, -ильник-, -ільник-, -альн-, -ельн-, -ильн-, -альність: купальник, будівельник, коптильник, тональність.
5. У сполученнях -ньк-, -льк- і похідних від них -ньц-, -ньч-, -льц-, -льч-: ненька – неньці, неньчин; лялька – ляльці, ляльчин.
М’який знак не пишеться:
1. Після букв, що позначають губні приголосні: [б], [п], [в], [м],
[ф]: дріб, короп, кров, верф.
2. Після шиплячих [ж], [ч], [ш], [шч]: наріжте, ківш, дишеш.
3. Після р: базар, байкар, Харків.
4. У кінці окремих слів після ц: палац, бац, буц, клац.
5. Між літерами, що позначають м’які приголосні: після, старість, але різьба, тьмяний.
6. Після н, д перед суфіксами -ченк-, -чук-, -чишин-: Грінченко, Романчук, Іванишин.
7. У словах баский, боязкий, в’язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, порский, плаский (плоский), різкий. Сполучення -зк-, -ск- у них не є суфіксами.
8. У суфіксах -алн-, -илн-: ципілно, держално, пужално. Проте у зменшених формах м’який знак пишеться: держальце, пу-жальце.
9. У сполученні -лк- та в похідних від нього -лц-, -лч< гілка -гілці, гілчин; балка – балці, балчин; Наталка – Наталці, Наталчин; булка – булці.
10. Між літерами, що позначають подвоєні (подовжені)
приголосні: рілля, розрісся, ллю, нісся.
Сполучення літер йо, ьо
Сполучення йо вживається:
1. На початку слова: Йорданія, його.
2. В середині слова після голосного: район, Анатолійович.
3. Після приголосного на початку складу: серйозний, батальйон.
4. Після губних приголосних: Соловйов, Муравйов. Сполучення ьо вживається після м’яких приголосних: цьому,
братнього, льон.
Чергування голосних
До чергувань – постійних закономірних змін звуків в одних і тих же частинах слів – належать: [е] – [о]: брести – бродити; [и] – [/’]: сито – сіяти; [і] – [а]: лізти – лазити; [и] – нуль звука: вибирати – брати; [е] – [/]: мести – вимітати; [и] – ов: рити – рови; [о] – [а]: гонити – ганяти; [у] – ов: кузня – коваль.
Чергування [о], [е] з [і]
1. Відбувається в різних частинах мови:
в іменниках: радості – радість;
у прикметниках: батькового – батьків; у числівниках – восьми – вісім; у займенниках: твого – твій; у дієсловах: везти – віз.
2. У відкритому складі пишеться [о], [е], у закритому – [/]: року-
рік, осені – осінь.
3. У словах моріг, оберіг, поріг, просторінь, сморід.
4. Чергування не відбувається:
а) коли [о], [е] вставні: свічках – свічок;
б) коли [о], [е] випадні: жовтень – жовтня;
в) у звукосполученнях -оро-, -оло-, -єре-, -еле-: город, серед;
г) у звукосполученнях -ор, -ер, -ов між приголосними: морква,
жертва, шовк;
ґ) у наголошених словотворчих частинах -вод, -воз, -нос, -роб, -ход: екскурсовод, водонос, лісовоз, але газопровід, тихохід, всюдихід.
Чергування [о] з [е] після [ж], [ш], [щ] та [й]
1. Звук [е] після шиплячих та [й] вживається перед м’якими приголосними і перед складом з [е] та [и]: проженімо, честь, свічечка, щеміти, четвертий, печериця.
2. Звук [о] після шиплячих та [й] вживається перед твердими приголосними: жолудь, чоботи, шостий, щодня, йому.
3. [О] замість [е] виступає:
а) в іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост-:
більшості, безкрайості;
б) у давальному і місцевому відмінках множини окремих
іменників: бджолі, на щоці, на вечорі;
в) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників
і займенників: вищою, більшою, нижчою, нашою;
г) у похідних словах типу вечоріти, вечорів, чорніти, чорнило.
4. [?] замість [о] виступає:
а) в окремих формах дієслів: чекаю, шептати, пишемо;
б) у дієприкметниках з суфіксом -єн-: вичищений, сушений,
збуджений,звужений;
в) у прикметниках з наголошеним суфіксом -ев-: грушевий,
рожевий, дешевий;
г) у безособових формах на -но: збуджено, спрощено; ґ) у суфіксах -енк-, -єнк-, -ечок-, -єчок-, -ечк-, -енн-, -езн-: краєчок, мішечок, ложечка, величезний;
д) у словах іншомовного походження: чемпіон, чек, ковчег,
джем;
е) в окремих словах: кочерга, пащека, щезнути, щем, чепурний,
черга, чекати, щедрий.
Чергування приголосних звуків при словотворенні й словозміні
1. Найголовніші чергування приголосних звуків:
а) [г] – [ж]: книга – книжка
М – М: козак – козаче;
М – [ш] муха – мушка;
б) [г] – [з]: книга – книзі;
[к] – ШУ наука – науці;
м – [с]: муха – – мусі.
2. Чергування, пов’язані з дієвідмінюванням:
а) [з] – [ж]: казати – кажу;
[т] – [ч]: платити – плачу;
[с] – [ш]: косити – кошу;
[д] – [дєтж]: садити – саджу; [зд] – [ждєтж]: їздити – їжджу; [ст] – [шч]: мостити – мощу;
б) [б] – [бл]: любити – люблю;
[п] – [пл]: купити – куплю;
[в] – [вл]: давити – давлю;
[ф] – [фл]: графити – графлю; [м] – [мл]\ гриміти – гримлю.
3. Зміна приголосних звуків перед суфіксами -ськ-, -ств-:
[г] [ж], [з] + ськ(ий), -ств(о), -зьк(ий), -згв(о): Рига – ризький, Париж – паризький, убогий – убозтво;
[к], [ч], [ш] + -ськ(ий), -ств(о), -цьк(ий), -цтв(о): кріпак – кріпацький – кріпацтво; викладач – викладацький; молодець – молодецький, молодецтво;
[х], [ш], [с] + -ськ(ий), -ств(о), -ськ(ий), -ств(о): волох – волоський; товариш – товариський, товариство.
4. Зміна приголосних перед суфіксом -ч(ий):
[ж], [з] + -ш(ий)-, -жч-: дорогий – дорожчий – дорожче; важкий – важчий – важче; вузький – вужчий – вужче.
5. Зміна сполучень приголосних -цьк-, -ськ-, -зьк-, -ск-, -шк-\ а) -цьк-, -ськ-, -ск- + ин(а), -чч: донецький – Донеччина; -щ; віск – вощина;
б) -ськ-, -шк-, -зьк- + енк(о), -ук, -щ: Тодоська – Тодощенко, Тодощук; Терешко – Терещенко, Терещук; -жч: Кузько – Кужченко.
Чергування [у] з [в], [і] з [й]
Чергування [у] з [в] та [і] з [й] пов’язано з милозвучністю української мови.
1. У пишеться:
а) між літерами, що позначають приголосні: Я його зустрів
у вестибюлі;
б) на початку речення перед приголосними: У нашому саду
була розкішна флора – жоржина й кропива, любисток і ревінь.
(Л. Костенко);
в) перед наступними в, ф, хв, льв: Багато по тому доводилось
дивитись у вогонь. (Є. Гуцало);
г) після паузи перед приголосним (після коми, крапки з ко-
мою, двокрапки, тире, дужок, трьох крапок): Вибачте, у нас по-
простому… (С. Васильченко).
2. В пишеться:
а) між двома літерами, що позначають голосні звуки:
Зустрітися в аудиторії;
б) після голосного перед приглосним: Живе в тій хаті сивий-
сивий спомин. (Л. Костенко);
в) перед літерою на позначення голосного звука: Жили в Ов-
ручі.
3. У деяких випадках чергування [у] з [в] неможливе:
а) у словах тільки з початковим у (уява, умова) або тільки з по-
чатковим в (відомість, влада);
б) у словах іншомовного походження: унікальний, універсал,
варіація, вензель.
Чергування [і] з [й] відбувається у тих же випадках, що й [у] з [в].
Спрощення в групах приголосних
1. Найчастіше спрощення відбувається у таких групах приголосних:
ждн-жн: тиждень – тижня; здн-зн: проїздити – проїзний; стн-сн: область – обласний;
стл-сл: щастя – щасливий; лнц-нц: сонце (давньорос. сьлньцє); рдц-рц: серце (давньорос. сьрдьцє); сткл-скл: скло (давньорос. стькло). •
2. Запам’ятайте правопис слів кістлявий, хвастливий, пестливий, контрастний, компостний, форпостний, шістнадцять; студентський, туристський, фашистський, ілюзіоністський.
Подвоєння та подовження приголосних звуків
1. При збігові префікса і кореня: віддаль, роззброєння.
2. Префікса і префікса: возз’єднання, ззовні.
3. Кореня або основи, що закінчується на н, і суфікса, що починається на н: стінний, годинник.
4. Збігові основи дієслова минулого часу, що закінчується на [с], і частки -ся: розрісся, піднісся.
5. Подвоєння у наголошених прикметникових суфіксах -енн- і -анн-: здоровенний, священний (але шалений, жарений, сказаний, священик).
6. У словах знання, гілля, суддя, Ілля, роздоріжжя, стаття, міддю, міццю, сталлю, ніччю, тінню подвоєння зберігається здавна.
7. Запам’ятайте правопис відмінкової форми родового відмінка множини у словах облич, питань, знань, сторіч, узбереж, знарядь; почуттів, відкриттів, суддів, Іллів, але статей.
8. Подовження зберігається перед ю в орудному відмінку однини іменників жіночого роду III відміни: міддю, сталлю, зеленню, величчю, розкішшю, але Керчю, радістю, совістю, ясністю, нехворощю.
9. Подовження приголосних зберігається перед [у], [в] в особових формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються.
Написання префіксів роз-, без-, через-, з- (зі-, с-)
1. У префіксах роз-, без-, через- кінцевий дзвінкий приголосний [з] перед глухими не змінюєтсься: розказати, безпечний, черезплічник.
2. Префікс з- перед глухими приголосними [к], [п], [т], [ф], [х] змінюється на с-: скочити, спитати, сфотографувати, створити, схопити.
3. Коли префікс з- додається до кореня, який почмігається не одним приголосним звуком, а сполученням їх, то пишеться переважно префікс зі-: зібрати, зізнатися, зіпсувати.
Правопис префіксів пре-, при-, прі-
1. Префікс пре- виражає найвищу міру ознаки: превеликий, прекрасно, престарий.
2. Запам’ятайте правопис слів презирливий, презирство, престол, преподобний, преосвященство, преосвященний.
3. Префікс при- виступає у словах зі значенням результату дії: приїхати, прибудувати, прислати.
4. Префікс при- вживається в прикметниках, утворених від іменників з прийменнинком при: прибережний, приміський, присадибний, придорожній.
5. Префікс при- вживається в дієсловах для передачі наближення, приєднання, частковості дії: прибігти, прикрити.
6. Префікс прі- вживається тільки у словах прізвище, прізвисько, прірва, прірвистий.
Технічні правила переносу
1. Не можна переносити в наступний рядок прізвища, а ініціали чи інші скорочення залишати в попередньому: Т.Г. Шевченко (а не Т.Г. / Шевченко), проф. Кричевський (а не проф. / Кричевсь-кий). Якщо ім’я і по батькові подаються повністю, то переносити можна довільно: Олена / Іванівна Петренко, Олена Іванівна / Петренко.
2. Не можна відривати скорочення від цифр, яких вони стосуються: 100 г, 5 ц, XIX ст.
3. Не можна розривати умовні графічні скорочення типу ф-т (факультет), т-во (товариство) тощо.
4. Не можна переносити приєднані дефісом до цифр закінчення: 2-ий, 3-му.
Правопис часток не, ні з різними частинами мови
Частка не пишеться разом:
1. Якщо частка не виступає префіксом і слово не вживається без не: (ім.) недуга, неук, немовля, небіж; (прикм.) негайний, невгамовний, немічний, невинний; (присл.) негайно, несказанно, невинно; (дієсл.) незчутися, нездужати (хворіти), неславити (ганьбити).
2. Якщо слово починається часткою недо-, яка вказує на неповноту дії або ознаки: недобачати, недооцінка, недовиконати.
3. Якщо додаванням не- твориться слово з протилежним значенням (антонім): доля – недоля, друг – недруг, далеко – недалеко (близько).
4. У сполучниках та частках, які без не не вживаються: неначе,
немовби, нехай, невже.
5. Якщо дієприкметник виступає означенням, не маючи при собі
залежного слова: лежали незаточені олівці.
Частка не пишеться окремо:
1. Якщо не вживається для заперечення наявності дії, ознаки, предметів: (дієсл.) не пише, не везе; (дієприсл.) не знаючи, не пишучи; (прикм.) не червоний, не високий; (присл.) не високо, не довго; (ім.) він мені не друг.
2. З числівниками, займенниками та службовими словами: (числ.) не десять, не тринадцятий; (займ.) не я, не той; (прийм.) не до смаку, не до ладу; (частки) не тільки, не лише.
3. З дієприкметниками, якщо дієприкметник виступає присудком або має при собі залежне слово: (присудок) Картина не закінчена; (залежне слово) Не виконане мною завдання.
Частка ні пишеться разом:
1. Коли виступає у ролі префікса:
а) у заперечних займенниках, якщо після ні відсутній
прийменник: ніхто, ніщо, нічий (але: ні в кого, ні з якого);
б) у заперечних прислівниках: ніде, нітрохи, ніколи.
2. У словах, які без ні не вживаються: нікчемний, нісенітниця,
нівечити.
Частка ні пишеться окремо зі всіма частинами мови, якщо вона заперечує наявність дії, ознаки дії, ознаки предмета: (дієсл.) ні писати, ні читати; (присл.) ні високо, ні низько; (прикм.) ні червоний, ні зелений; (ім.) ні море, ні озеро.
Правопис складних слів
В українській мові складні слова пишуться разом і через дефіс.
Пишуться разом:
1. Складні іменники, які утворені:
а) за допомогою сполучних голосних: водогін, верболози,
електроенергія, автосервіс, землевласник;
б) без сполучних голосних: трьохсотліття, зірвиголова, Три-
пілля, півсклянки, полумисок, співтовариство.
2. Складні прикметники, утворені:
а) від складних іменників: теплообмінний, паровозний; ‘ б) від підрядних словосполучень: народнопісенний (народна пісня), високоерудований (висока ерудиція), військовополонений
(військовий полон); деревообробний (дерево обробляти), швидкохідний (швидко ходити), швидкодіючий (швидко діє); напівспечений.
3. Складні числівники: сімнадцять, вісімдесят тощо, а також ті другим компонентом яких є слова -сотий, -тисячний, -мільйонний. стотисячний, тридцятип’ятитисячний, але чотирьох з половиною тисячний кредит.
4. Складні прислівники, утворені з кількох основ: насамперед, ліворуч, повсякчас, босоніж, стрімголов.
5. Складні сполучники: адже, аніж, втім, мовби, начебто, неначебто, немовбито, причому, тобто, тощо, абощо, себто та ін.
6. Прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, -як- з іменниками та прислівниками: абикуди, аніскільки, щогодини, щоразу, щонайбільше, якомога, якнайдовше, деколи тощо.
Пишуться через дефіс: •
1. Складні іменники:
а) що означають близькі (синоніми) чи протилежні (антоніми)
поняття: батько-мати, купівля-продаж;
б) що мають прикладковий характер: педагог-дослідник, ху-
дожник-живописець, прем’єр-міністр, а також назви людей з пер-
шою частиною віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб(с)-: віце-кон-
сул, лейб-гвардія, унтер-офіцер, штабс-капітан;
в) що означають одиниці виміру: кіловат-година, людино-
день, а також іменники з пів- (у значенні половина) з наступною
власною назвою: пів-Азії, пів-Європи.
2. Складні прикметники, утворені:
а) від складних іменників: віце-президентський, дизель-мо-
торний;
б) від двох і більше прикметників, які перебувають між собою
у сурядному зв’язку: фінансово-економічний (фінанси й економіка),
історико-філологічний (історія й філологія).
3. Прикметники, перша частина яких означає відтінок кольорів: темно-брунатний, світло-зелений, але жовтогарячий (окремий колір).
4. Складні займенники (неозначені) з компонентами будь-, -небу дь , казна -,хтозна-: будь-хто, будь- що, казна-що, хтозна-який.
5. Складні прислівники:
а) утворені з двох прислівників: десь-інде, сяк-так;
б) утворені повторенням того самого слова або основи без
службових слів або з ними: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього,
де-не-де, хоч-не-хоч;
в) на -ому, -и, -е, утворені від прикметникових та займенникових основ за допомогою прийменника по: по-щирому, по-моєму, по-їхньому.
6. Складні прийменники, які починаються з з-, із-: з-під, з-по-
серед, із-за.
7. Сполучники тож-то, тим-то, тому-то.
8. Частки -бо, -но, -от, -то, -таки з повнозначними частинами мови:
іди-но, розкажи-но, отак-от, якось-то, зайшов-таки.
Пишуться окремо:
1. Прикметники суспільно корисний, суспільно необхідний, діаметрально протилежний, вічно юний, щиро вдячний, приємно вражений, добре поінформований, бо прислівники, як правило, логічно наголошені і зберігають самостійне лексичне значення.
2. Складні займенники у непрямих відмінках з прийменниками: будь з ким, хтозна до кого, будь на чому, казна при кому.
3. Складні прислівники та прислівникові сполучення, компоненти яких зберігають відносну самостійність значення: день у день, до побачення, на відміну, один в один, по троє, у вічі, час від часу, як слід, на совість.
Велика літера у власних назвах (найскладніші випадки)
Пишуться з великої літери:
1. Поряд з іменами, по батькові й прізвищами псевдоніми, конспіративні прізвиська: Марко Вовчок, Олександр Невський, Кобзар.
2. Усі частини в корейських, китайських, в’єтнамських, індонезійських, бірманських, таїландських іменах і прізвищах: Кім Ду Бон, Суджоно Хадіното.
3. Назви дійових осіб у байках, казках, драматичних творах тощо: Соловейко, Осел, Мавка.
4. Імена міфологічних істот і божеств: Перун, Будда, Антей.
5. Прізвиська свійських тварин та приручених звірів: Рябко,
Акбар (тигр).
6. Астрономічні назви: Сатурн, Чумацький Шлях, Земл/
7. Географічні та топографічні назви не лише однослівні, а й такі, що складаються з кількох слів або частин, з’єднаних дефісом: Європа, Асканія-Нова, Ріо-де-Жанейро, Ростов-на-Дону.
8. Загальноприйняті назви міжнародних організацій та союзів держав: Організація Об’єднаних Націй, Товариство Червоного Хреста, Всесвітня Рада Миру.
9. Офіційні й неофіційні назви держав: Сполучені Штати Ам рики, Альпійська Республіка (Швейцарія).
10. Неофіційні назви міст, територій: Полісся, Закарпаття, При азов’я.
11. Перше слово назв академій, інститутів, театрів, музеїв тощо: Академія наук України, Етнографічний музей, Київський академічний театр опери та балету ім. Т.Г. Шевченка.
12.Усі слова (крім службових і родових) у назвах орденів та інши відзнак: орден Слави, медаль «За відвагу».
13. Перше слово в назвах знаменних дат і міжнародних свя історичних подій: Новий рік, Велика Вітчизняна війна.
14.Назви виробів, продуктів, марок машин: «Забава» (цукерки), «Запорожець», «Лада».
Правопис складних особових імен та прізвищ (найскладніші випадки)
Через дефіс пишуться:
1. Складні українські та іншомовні прізвища: Драй-Хмара, Жоліо-Кюрі, Гулак-Артемовський.
2. Українські та іншомовні імена з патронімічним значенням: Жан-Жак (Руссо), Марія-Антуанетта.
3. Імена з постійними прикладками, які характеризують особу: Кирик-мужичок.
4. Усі прізвища, що починаються з Мак-, Сен-, Сан-: Сен-Сімон, Мак-Магон.
5. Тюркські, вірменські, арабські та ін. імена із частинами паши, бей, огли, заде, ібн: Осман-паша, Турсун-заде, Кер-огли.
Разом пишуться:
1. Українські прізвища, які утворилися на основі словосполучень: Добривечір.
2. Українські прізвища, які утворилися із дієслова у наказовій формі та іменника у називному відмінку: Вернигора, Горицвіт.
3. Прізвища, які утворилися від прикметників та іменників: Сіроштан, Кривоніс, Довгопол.
4. Складні слов’янські імена, які складаються з кількох основ: Володимир, Людмила.
5. Складні китайські імена (вони завжди стоять після прізвищ): Сун Ят-сен.
Диалог по укр.мов малуньки.
Правила правопису: Орфограми