Миколу Вороного болісно гнітило підневільне становище українського народу, і не лише соціальне й національне безправ’я, а й рабська покора, пасивність, навіть байдужість. Власне, за це його і розстріляли…
Зрозуміло, що поет писав вірші на різні теми. Мені подобається вірш, де М. Вороний зрівнює себе з морем:
Як ти — неосяжне, хитке, таємниче, Як ти — чарівливе, як ти — будівниче, така ж і душа у співця;
Дійсно, душа поета подібна до моря: вона не зносить пут і кайданів, вона вільна, незалежна, мінлива, бунтівна.
Дух непокори, свободи живе в серці тільки тієї людини, яка усвідомила себе сином рідної землі, рідного краю. І таке найсвітліше почування «живить надію, певну віру в ідеали». Про це і йде мова в одному з найпатріотичніших творів М.Вороного — поемі «Євшан-зілля».
В основу сюжету покладено легенду про сина половецького хана, якого взяв у полон князь Володимир Мономах, оточивши «його почотом і розкошами догідно». З часом юнак, кохаючись у розкошах, почав забувати рідний степ, а «край чужий, чужі звичаї, як за рідні уважати», переродився, зчерствіло його серце, забув він і привільне життя, і родину, і мову, і пісню матері, яку співала вона над його колискою. Здавалося, ніщо не зарадить, не допоможе. Та ось старий посланець від батька виймає жменьку сухої степової трави — євшан-зілля. Пахощі гіркого полину вдарили в груди, вогнем пронизали юначе серце: «Рідний степ — широкий, вільний, раптом став перед очима, з ним і батенько нещасний!..» Прокинулося найдорожче, найсвятіше почуття — любов до рідного краю і жадана мить: «Воля, воленька кохана!» Ніщо тепер не взмозі зупинити юнака.
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати! –
вихопилися з його уст віщі слова, і він, «оминаючи сторожу», крадькома простує «в рідний степ, у край веселий», бо найдорожче для людини — її рідна земля і воля.
Високим патріотичним акордом — зверненням до сучасної України, її синів звучать останні рядки поеми:
Україно! Моя люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
Чи не всі вони відцуралися свого роду, своєї матері4 Вітчизни, і бракує їм «тієї сили духу, що зрива на ноги», що веде до боротьби проти рабства. Немає в нас тієї сили, що пробудить почуття національної гідності, немає і кобзарів, що колись «співали-віщували заповіти благородні, будили приспану гордість». Ось чому тепер «манівцями блукаємо без дороги!» І поет справедливо ставить запитання:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, –
Шлях у край свій повороту?!
Більшість творів М.Вороного і є таким пошуком євшан-зілля, того привороту, тих ліків, які зможуть повернути синів до рідного лона, навчать служити народові, заради волі, незалежності, щастя, краси
Мій любимий герой тома сойри. Міні твір на тему щасливий день. Найвідоміші твори українських поетів романтиків. Образ україни у творчості павла тичини.