Просвітництво, як літературна епоха

В Україні розвиток Просвітництва припав на першу половину 18 століття. У період розквіту капіталізму, базуючись на ідеях гуманізму та Реформації виникає суспільне усвідомлення необхідності поширення освіти заради подальшого прогресу.

Базуючись на ідейних підґрунтях французьких просвітників, таких як Дідро, Руссо, Вольтер, Монтеск’є та ін., розпочинають свою діяльність різноманітні братства та випускники Києво-Могилянської академії, серед яких будо багато літераторів, публіцистів та перекладачів. Саме випускники академії були першими

поширювачами Просвітницьких ідей.

У 1768 році вони створили петербурзький гурток «Зібрання» та, займаючись перекладом іноземних видань, за 15 років переклали близько 170 томів робіт закордонних авторів українською та російською мовами, однією з яких стала знаменита «Енциклопедія» Дідро.

Основним носієм Просвітництва у Європі був середній суспільний клас. В Україні подібного класу не було, тому ідеї розповсюджували міщани, які вірили у рушійну силу освіти. Збираючи у своїх маєтках гуртки однодумців, просвітники обговорювали ідеї прогресу українського суспільства. Вони виступали за відміну кріпацтва,

реорганізацію сільськогосподарської та промислової реформи.

Поет Василь Каразін у 1805 році втілив у життя ідею про створення Харківського університету.
Яків Козельський у своїй праці «Філософські речення» розробив концепцію розумного егоїзму.
Семен Десницький сформулював ідею повсякчасного людського прагнення досконалості заради блага.

Петро Лодій став першим викладачем філософії у Львівському університеті.