Немає народу, байдужого до рідної мови. Мотиви звеличення рідного українського слова звучать у творах найвизначніших синів України.
Поетичне слово закликало народ берегти мову, бо, як писав С. Воробкевич у вірші «Мово рідна», хто забуває рідне слово, «той у грудях не серденько, тілько камінь має».
У кріпацькій поневоленій Україні лунало застереження Тараса Шевченка:
Хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люди цураються,
В хату не пускають;
Свої діти – мов чужії…
З найдорожчою перлиною порівнює рідну мову В. Самійленко в однойменному вірші:
Але єсть одна перлина,
Що з усіх найкраща в світі.
Купувать її не можна
Або нею торгувати…
У мові віддзеркалена нелегка історія народу, тому поет ототожнює її зі «сльозою святою», що «за нещасний люд пролита». Думки й почуття людини закарбовано в рідному слові. Тому його треба берегти й цінувати, «як парость виноградної лози». Сучасникам і нащадкам М. Рильський у поезії «Мова» заповідає дбати про чистоту й красу мови, вчитися мудрості у народу, збирати, «як розумний садівник, достиглий овоч у Грінченка й Даля».
Багато українських поетів звеличували багатство, милозвучність, красу рідної мови, бо мова – це найбільший скарб, який подарував нам народ.
Твір на тему перший сніг. Твір опис моя оселя. Твір опис процесу праці малювання. Троянський міф читати скорочено. Цитатна характеристика анастазі де ресто роману гобсек.
Рідна мова у віршах українських поетів