Скорочено «Дім на горі» Валерія Шевчука

З двох частин складається роман «Дім на горі». З першої читач дізнається про життя кількох поколінь, що проживали водному будинку. Друга є містить цілий ряд новел так званого Івана- козопаса.

Розпочинається твір з приїзду в «Дім на горі» нового мешканця. Ще молодий чоловік був новим директором. Володимир (так його звали) був не зовсім здоровою людиною. У нього не було однієї ноги. Та це було зрозуміло не відразу, адже користувався чоловік протезом. Кімната, в яку він зразу оселе вився, була брудною та допомогти з прибиранням визвалась місцева

вчителька Олександра Панасівна.

У дворі будинку Володимир побачив чарівну жінку. Від неї ніби відбивало голубе світло. Чоловік вирішив, що неодмінно познайомиться з нею і якось наважився піднятись наверх, у її кімнати. Важко пересуваючись, Володимир мало не знепритомнів на порозі у Галини. Жінка подала йому води, а той не відмовлявся. Бабуся Галини раділа з цього і вважала, що Володимир даний їм з небес.

Старенька була дуже забобонною жінкою і розказувала онуці усілякі легенди. Як стверджувала бабуся, кожен чоловік, що піднімався знизу, приносив жінці лише печаль та залишав по собі хлопчика. Якщо ж чоловік

нап’ється води, тоді залишиться з жінкою навіки і стане її долею. В них обов’язково народиться дівчинка. Народжені у будинку хлопчики, як казала бабуся, надовго біля матері не залишаються. Вони рано вилітають з родинного гніздечка та вдаються в мандри.

Галина не дуже вірила бабусиним словам, але в її житті сталось саме так. Перший чоловік, що прийшов знизу, залишив по собі Хлопця, котрий поки що проживає зі своєю матір’ю.
Невдовзі Володимир та Галя почали жити разом.

Вчителька Олександра, що також проживає у будинку, самотужки піднімає на ноги п’ятеро дітей. Такий скарб залишив по собі її чоловік Микола. Про нього вона згадує із щирим сумом та великою повагою. Олександрі Панасівні і досі не вистарчає її кремезного шевця. Інколи їй здається, що то звучить інструмент, на котрому колись так любив грати її чоловік. Та жінка не розкисає. Вона вправно дає собі у всьому раду, добре виховує дітей. Ніхто у неї без діла не ходить. Хтось одяг пере, хтось хліб купує, а інші у черзі стоять.

Не може такою радістю похвалитись сім’я Івана-козопаса та Марії Яківни. Власних діточок вони не мають, а тому знаходять розраду одне в одному та у роботі. Жінка пішла працювати вчителькою. Чужі первачки стали її справжньою радістю. Чоловік же віддався своїм мріям та постійним писанням. Моментами він видавався дружині дуже дивним, та вона ніколи не сперечалась із ним.

Колись Іван покину роботу бухгалтера. Зовсім не хвилювали чоловіка і хатні справи, що потрібно полагодити та що є поїсти. Він любив пасти кіз, Марія ж щодня їх доїла. Мандруючи горами та полями, чоловік часто збирав букети квітів, а ввечері дарував їх своїй коханій. Найкращі квіти Марія засушувала. Вже немолоді люди любили романтичні моменти і разом споглядали на захід сонця. Ця мить була такою прекрасною, і жінка боялась, що колись це щастя минеться.

Свої роздуми про життя Іван записував у зошити. Таких у чоловіка назбиралось чимало. Йому часто снились його ненароджені діти, що кличуть батька до себе.

Золотоногий Хлопець Галини припав до душі старшій дочці Олександри Панасівни. Сподобалась Неоніла і йому. Хлопець любив спостерігати як дівчина вправно дає собі раду із пранням білизни. Вони швидко подружились і почали разом відвідувати потаємні хлопцеві ходи. Якось вони пообіцяли одне одному, що колись обов’язково одружаться. Свою клятву підлітки закріпили кров’ю.

Пройшли роки. Біля «Дому на горі» знову з’явився Хлопець. Щоправда упізнати його було дуже складно. Це вже був справжній мужчина. За свій ще недовгий вік він вже багато де побував та багато що побачив. На подвір]ї будинку Хлопець побачив незнайому дівчину. Він спитав у неї про свою матір. Та закликала Галину. Як виявилось згодом, незнайома дівчина – це рідне сестра хлопця. Звати ж її Оксаною. Дівчині брат чомусь зовсім не сподобався.

Мріяв Галинин син і про зустріч ще з однією людиною, з Неонілою. Вона єдина з усіх дітей залишилась при матері. Не могла довго гніватись на коханого дівчина і дала згоду на одруження.

Хлопець піднявся на верх, де знаходилась бібліотека. Кожен чоловік, що жив у домі, потрохи поповнював її. Зараз прийшла і його черга. Хлопець взявся за зошити діда Івана, а тоді і сам почав писати.

Його ж сестра, Оксана, була певна, що ніколи не закохається в першого прилітного птаха як її матір. Та історія починає повторюватись, до дівчини починає залицятись молодий кавалер.