Скорочено «Слово о полку Ігоревім»

Розповідь про славнозвісного та легендарного співця Бояна, який через пісню вмів передати будь-яку новину і робив це настільки вміло, що не було йому рівних у цій справі. В своїх піснях, під супровід гуслей, Боян згадував часи жорстоких міжусобиць, віддавав славу князю київському Ярославу Мудрому, його брату Мстиславу та іншим великим і малим князям.

Події відбуваються в 1185 рік. Ігор Святославич, князь новгород-сіверський збирається походом на половців (кочові степовики). Кличе він з собою свого брата Всеволода.

Однак природа непокоїться,

подаючи зловісний знак – затемнення сонця – що передвіщає щось погане, невдале. Князь не звертає уваги на ці знаки і наказує війську вирушати. Стоїть перед ним ціль велика, світла: дійти кінця поля Половецького, шоломом напитися води з Дону.

Половці, дізнавшись про намір двох братів-княжичів, просуваються до Дону на захист своїх земель.

Перша зустріч з ворожим військом половецьким. Природа подає тривожні знаки війську княжому, але вони вкотре ігнорують їх. П’ятниця, ранок Ігор розбиває військо половців, захоплюючи коштовності, золото, гроші, дорогі тканини, половецьких дівчат. Однак скористатися

цими коштовностями так і не вдалося. Місцевість була болотяна і щоб військо не погрузло у грязюці, русичі прокладали собі мости-доріжки для переходу. Викладали якраз із цих захоплених коштовностей та матеріальних благ.

Тріумфуюче військо лягає відпочити, завтра чекає важка битва з недругом. А половецькі хани Гзак і Кончак не сплять, готують вони підлий наступ на русичів.

Ворожі сили з усіх боків оточили славетне військо княже. Полки Ігоря з останніх сил захищаються щитами та мечами. Надзвичайний героїзм під час битви проявляє князь Всеволод, нещадно нищачи ворогів лютих. Увесь день точилася запекла битва. Ігор терпить першу зраду – плем’я ковуї, що допомагало князю, зі страхом втікає з поля бою. Три дні безперестанку триває битва між половцями та русичами.

На третій день справдилися всі ті недобрі знаки, що намагалася передати князям природа: друга зустріч з половецьким військом закінчується поразкою війська українського. Ігор та Всеволод потрапляють в полон до різних ханів, що ще більше напружує ситуацію, оскільки вони не можуть розраховувати на підтримку один одного та подальше звільнення.

Через сварки між князями, міжусобиці та непорозуміння, Київська земля стає легкою та цілком доступною здобиччю для ворогів.

Святославу, батьку Ігоря, сниться дивний страшний сон. Під його враженням Святослав ізроняє слово золотеє, разом із слізьми змішане: рано сини-князі захотіли знайти собі слави; бажаючи завоювати нові землі, втратили й свою.

Князь закликає припинити всі міжусобні війни та суперечки: великі та дрібні, об’єднатися князям руським і разом виступити проти ворожих сил, що посягають на землю народу руського.

В цей час в Путивлі тужить та плаче за своїм чоловіком Ігорем його вірна та любляча дружина Ярославна. І плач той чути аж до Дунаю. Ігорева дружина просить допомоги у всемогутньої природи, зокрема: у вітру, у Дніпра-Славутича, у сонця.

Бог ніби відповідає на всі тужливі благання Ярославни, показуючи Ігорю шлях втечі з полону із земель половецьких на руські землі.

Овлур – половчанин – допомагає Ігорю втекти. По дорозі до Києва природа ніби прагне підтримати князя.

Дізнавшись про втечу, половецькі хани Гзак і Кончак кидаються вслід за Ігорем, прагнучи наздогнати та повернути втікача.

Гзак пропонує Кончаку помститися Ігорю, вбивши його сина, Володимира, який залишається в полоні. На що Кончак заперечує, мотивуючи це тим, що він оженить полоненого з своєю дочкою, тим сам роззброївши його. Так і було зроблено, оскільки хани подумали, що вбивати такого цінного полоненого було б нерозумно з їхнього боку.

Через деякий час Володимир все ж таки повертається до рідного дому.

Київ зустрічає Ігоря, як героя, криками та похвалами, навіть сонце ніби виспівує славу великому князю. Міста радіють, що вони знову будуть захищеними таким славним військом руським, яке заступиться за них і не дасть в образу жодному з ворожих військ.